Убивче навчання. В Маріуполі повісилася 12-річна школярка. Лізу в її кімнаті в зашморгу знайшла мама. Вона намагалася врятувати доньку, але було вже запізно. У предсмертній записці дівчинка пояснила: пішла з життя через двійку за невивчену байку. Чи варто карати дитину за погані оцінки? Як убезпечити доньку чи сина від страшних учинків?

Ця трагедія сколихнула весь Маріуполь. 12-річна Ліза повісилася у власній кімнаті перед очима молодшої однорічної сестрички. Знайшла вже мертву дитину мати.

Галина Борисівна, сусідка:

- Даже отец утром ушел на работу, он даже не знал об этом. Мать услыхала, что меньший ребенок запалкал, и вошла, и увидела - она висит.

Сусіди вражені страшним вчинком дитини. І не можуть зрозуміти причини такого кроку. Кажуть: родина порядна, мати - лікарка, батько працює на заводі. Дівчинка була слухняною та спокійною.

Валентина Григорівна, сусідка:

- Хорошие, хорошая семья, даже не курит, всегда гуляли з дитинкою с малой, на тачечке возили.

- На ровном месте отак раз - и все, жили-жили, и вот так на ровном месте перемкнуло ее, отак раз - и все.

Мешканці будинку запевняють, що поруч із дитиною була передсмертна записка, в якій дівчинка пояснила - вирішила піти з життя через "двійку" за невивчену байку. У школі цю інформацію заперечують. Кажуть, ніякої записки не було. Та й дитина напередодні засмученою не була. А якщо й отримувала погані оцінки, то завжди намагалася виправити їх.

В'ячеслав Чернавський, директор ліцею №14 м. Маріуполя:

- В классе была обыкновенной девочкой, училсь, в среднем она училась - были и 10, и 9, старалась, если были упущения, старалась это исправить, упущения.

Хоча вчителі не заперечують: Ліза могла порівнювати свої оцінки з оцінками однокласників. Бо була вимогливою до себе.

Ольга Цибуцинина, класний керівник дівчинки: 

- Класс у нас очень сильный, слабых детей нет, знания стопроцентные, возможно, она сравнила с отметками других детей.

9-річна киянка Марійка розповідає: уроки забирають увесь її час. Дівчинка вчиться у третьому класі, але не відпочиває ні на вихідних, ні навіть на канікулах.

Марія, третьокласниця: 

- С 19 страницы по 44.

- Ты что-то перепутала.

- Нет, мам, нет, вот столько нам задавали читать! Мне очень хочется в школе после уроков еще чем-то заниматься, но на это нет времени, потому что надо прийти домой поесть, потом делать уроки.

Мати третьокласниці каже, що в донечки нема часу на захоплення - танці та малювання.

Інна, мати третьокласниці:

- Задают очень много, мы приходим после школы и до самого вечера, как нужно спать, мы занимаемся, у ребенка доходит до истерик, потому что вот задачи некоторые по математике мы даже, взрослые люди, не понимаем, что там нужно сделать.

Та незважаючи на всі старання, успішність у Марії - не найліпша. Інна намагається не карати доньки за оцінки. Бо каже: вчителі їх часто виставляють за незрозумілими критеріями.

Інна, мати третьокласниці: 

- Есть какие-то предметы, которые, я считаю, вообще не должны оцениваться, как рисование, пение, ну не у всех, если ребенок захотел именно так изобразить, а учитель считает, что она должна в классическом стиле нарисовать цветочек, это плохая оценка, это сразу задавливает творчество, то есть школа построена так, чтобы все были одинаковыми.

Психологи ж кажуть: укоротити собі віку лише через погану оцінку дитина не наважиться. А от через реакцію батьків та вчителів на це - можливо. Саме давні і непомічені дорослими клопоти могли штовхнути 12-річну Лізу на такий страшний крок. А найголовніше - відсутність спілкування батьків із дітьми.

Наталя Черниш, психолог:

- Все отношения сводятся: привет, как дела, сколько получил, что, два? За что два? И начинаются разборки и процесс обвинения, когда ребенок чувствует себя плохим из-за того, что у него что-то не получается, очень важно - родителю надо отделять поступок от личности ребенка. И учеба, какой бы она важной не была, не самое важное в жизни.

Якщо ж дитина щоразу отримує на горіхи за погану оцінку, вона відчучає себе недосконалою, такою, що псує життя батьків.

Наталя Черниш, психолог:

- Начинается стойкий комплекс, что со мной что-то не так. Когда ребенок так думает, он непредсказуем. После этого и учителя, и родители могут увидеть, что поведение ребнка меняется, он закрывается, на вопросы отвечает, как будто ему надо несколько раз отвечать, он несколько раз обдумывает ответ на простой вопрос: Саша, что ты будешь смотреть сегодня? Он обдумывает, у него тревожность. И это первый признак.

Попрощатися з Лізою прийшло чи не все місто. За дівчинкою сумують і дорослі, і малі. Її батьки - вбиті горем. Одначе тепер за ними наглядатимуть соціальні служби. Бо в родині росте ще одна донечка - однорічна Полінка. Тепер уже єдина.