Cьогодні відзначають рівно рік від страшної розв'язки Революції Гідності. Це були криваві три дні. 18 лютого - жорстока розправа влади Януковича над людьми в центрі столиці. 19 - спалений Будинок профспілок і Майдан - стиснутий до кількох сотень квадратних метрів навколо сцени. Тоді ще було попереду 20 лютого - постріли снайперів на Інститутській. Кілька найважчих діб в історії країни - і перемога народу. 

Вони зустрілись на Майдані рівно через рік. Він - молодий і завзятий патріот, а вона... його рятівниця. Учасники Революції Гідності Антон та Тетяна розповідають, як доводилось відстоювати свою свободу і життя. Зокрема 18 лютого, коли майданівці розпочали мирний наступ на Верховну Раду з вимогою ухвалити всі рішення для виходу з кризи. Було багато жінок з дітьми, літніх людей. Хлопців зі щитами й палицями з самооборони - не більше 15 відсотків. Вони йшли, аби захистити простих людей, якщо міліція почне бити. Так і сталося. 

Антон Мусік, активіст Євромайдану:

- Якби не екіпіровка, то вбили б просто. Почали запихувати в автозак, і тут я чую жіночий крик, я обертаюсь, дивлюсь - стоїть тьотя Таня, і стоять оті здорові булижніки по два метри ростом, і тут така маленька тітонька, яка їх морально гнобить.

Антону прострелили ногу, зламали ребра і пальці на руках. 

Тетяна Сердюк, активістка Євромайдану:

- Их заталкивают в автозак, а я за руки вытаскиваю их обратно и кричу, что им нужна скорая. В этот момент не думаешь о страхе, а думаешь, как помочь ребятам.

Дорога від Верховної Ради до головної площі країни була закривавлена, бо тих, хто не встиг втекти, правоохоронці били до нестями. Силовики гнали протестувальників до Майдану Незалежності. Був серед них і Ігор. 

Ігор Чернецький, активіст Євромайдану:

- Вони як на нас повалили, то ми бистро тікали, ну не могли зупинитися, я їх стільки ще не бачив, як на той час - було дуже багато.

Проти майданівців з битами, бруківкою і коктейлями Молотова - силовики з світло-шумовими гранатами, помповими рушницями і навіть БТРом.

Ніч з 18 на 19 лютого стала справді кривавою. Поруч з силовиками проти активістів воювали й загони "тітушок". Ігор і досі оговтується від зустрічі з ними. Тоді він боронив Михайлівську площу.

Ігор Чернецький, активіст Євромайдану:

- В ногу пістолетна куля 9 калібр, майже навиліт, одну руку трубами залізними переламали, в другій осколки, ще по голові добивали, я був в шоломі, то хоч спасло, що не забили до кінця.

Тим часом на Майдані пекло - у прямому сенсі. Силовики підпалили барикади, намети активістів і Будинок профспілок. На той час у будівлі було багато поранених. Скільки згоріло живцем - досі невідомо. 

- Я думала: все, ми вже не виживемо.

Однак той же вогонь був єдиним бар'єром між силовиками і протестувальниками. Його майданівці підтримували усіма підручними засобами, а силовики гасили водометами. Безжальний штурм припинився тільки під ранок, коли у силовиків закінчились гранати і набої.

19 лютого - день відносної тиші. Людей на Майдані більшає. На ранок наступного дня протестувальники наважуються на контрнаступ. Відтіснити силовиків вдалося. Втім, дуже високою ціною - ціною життя Небесної сотні. Убивали відчайдухів снайпери, стріляли на убой.

- Шея, голова, сердце, целенаправленно.

І як кажуть нині в Генеральній прокуратурі - причетні до розстрілу Небесної сотні російські силові структури.  

Олексій Буторін, активіст Євромайдану:

- Прямо стоял, хлопок в районе Украины, я только говорить - смотрю, в районе легкого у него полностью кровь, еще дышал, несли на Европейскую площадь, мужику где-то 50 лет - он говорит: бляха, я ж молодой, так хочется жить.

Тетяна Сердюк, активістка Євромайдану:

- Самое страшное - это когда начали первых убитых ложить ребят, мужчин здесь, возле Главпочтампта - это совершенно жуткая была сцена.

У ту мить, коли здавалося, що полум'я протесту, залите кров'ю, остаточно згасне, настала перемога. Тиран утік. Наступні дні після вбивств на Майдані відспівували загиблих.

- Так и не помстилися за тих, хто загинув, винні не знайдені і, мабуть, не знайдутьсяю Але ми переможемо, як і перемогли тоді.

- Самое главное, что мы поняли, как мы любим нашу Украину, на что мы готовы ради нашей страны, вплоть до гибели.