До військової частини під Харковом досі повертаються солдати, які потрапили до Іловайського котла. Вцілілі хлопці самотужки вириваються з оточення. На цю хвилину ще невідома доля 21-го бійця. Скільки загалом українських військових, мобілізованих і добровольців, загинуло в пастці під Іловайськом - офіційної статистики немає.

- І оце вони хотіли?! В нас діти... В мене така сама доця, чуть-чуть старша. І вони хотіли нас на мясо кинуть?

Рядові Збройних сил України не приховують, що розгублені та зневірені. Вони йшли "в зону" битися з ворогом, та жодного навіть не побачили. Тактичну групу просто знищили - артилерійськими ударами.

Рядовий Збройних сил України, учасник АТО:

- А там реально нам не було проти кого. Проти міномьота, Града? Шо ти проти них, коли вони за десятки кілометрів стоять? Проти кого? Піхоти я не бачив.

- Ворога взагалі бачили?

- Ні одного! Я даже ні одного патрона не вистрелив, потому что в воздух стрілять нема смисла.

Вони йшли на допомогу бійцям, які потрапили в оточення. Невелика тактична група складалася з мобілізованих і добровольців.

Рядовий Збройних сил України, учасник АТО:

- І я не ждав, щоб до мене прийшли, до Харківської області, до Красноградського району, прийшли вони і обратно робили чорт зна шо. Просто я пішов добровольцем. Получається, ми тут не нужні, добровольці.

Солдати кажуть: фактично їх відрядили на неминучу смерть. Дивом вцілілі бійці губляться у здогадках. Що це було - зрада, недбальство чи просто некомпетентність.

Рядовий Збройних сил України, учасник АТО:

- Никто ничего никому не сказал, не объяснил, не рассказал. Я понимаю, что солдату не нужно знать окончательный пункт, мы с этим не спорим. Но когда мы остались безо всего - нет ни карт, ничего. Ориентировались по звездам и по посадкам. Карты не было ни у кого. Куда идти, в какую сторону, где мы сейчас находимся.

Командир бригади на німі запитання в очах підлеглих відповідає: бувають міркування, відомі тільки у штабі. Що солдатам не пояснюють тактичної мети - звичайна і навіть обов'язкова на війні умова. 

Віктор Ніколюк, командир 92-ї окремої механізованої бригади:

- Задача ставится всегда напрямую командиру. Дабы не было утечки информации. Не будем скрывать, что мобильные телефоны есть у всего личного состава. Мобильные телефоны многие слушаются. Вопрос целесообразности посыла мы не можем обсуждать. Ибо мы там не были. Целесообразность - это штаб, который руководит операцией.

Полковник Ніколюк зізнається: по-людськи розуміє емоції солдатів. Проте як офіцер обговорювати накази не звик.

Віктор Ніколюк, командир 92-ї окремої механізованої бригади:

- Они у нас прошли боевое "слаживание", но люди реально никогда… Мы ж не будем их всех под Грады сажать? Человек попал под огонь - понятно чувство неудовлетворенности, даже какого-то предательства, оно присуще. Сейчас по всем этим вопросам разбираются. Проводится служебное расследование.

Солдати розповідають, як вибиралися з оточення: дрібними, розпорошеними групами. Зброї не кидали, рятували поранених. Всі, хто вцілів -  і досі повертаються в розташування військової частини. Сьогодні прийшли двоє. Вони радіють один одному, наче рідні. І потерпають тільки за тих, чия доля невідома.

Віктор Ніколюк, командир 92-ї окремої механізованої бригади:

- На данный момент мы не располагаем информацией, у нас нет данных - погибли или не погибли - порядка 21 человека. Из этих 21 человека человек 12 выходили на связь. Одни - в Мариуполе, часть - в Донецке. Но возможности вытащить их сюда у нас пока нету.

Солдати побоюються, що їх звинуватять у порушенні присяги. На це командир офіційно запевняє: жодних претензій до особового складу в командування немає і бути не може.

Віктор Ніколюк, командир 92-ї окремої механізованої бригади:

- Дезертирство никто не "закидывает". Вопрос отвода группы был мной согласован с вышестоящим штабом. Ребятам я это сказал: они - не дезертиры. Был приказ на отвод группы с целью восстановления боеспособности.