Вояки Луцького прикордонного загону - вже на Батьківщині. Вони несли службу в районі перепускного пункту Маринівка на Донеччині. На рідній землі зі сльозами на очах бійців зустрічали родичі та друзі. Із 72 волинян, які від'їжджали в зону АТО, живими повернулися не всі.

Майже два місяці ці чоловіки щодня відбивали атаки терористів. Вони служили в одній з найгарячіших точок зони АТО - перепускному пункті "Маринівці" Донецької області.

Юрій Овенчук, прикордонник:

- З першої ночі наш підрозділ потрапив під обстріл, продовжувався 2 тижні, доки ми не вийшли з тієї висоти, на якій ми знаходились. Хотілося просто повернутися, щоб побачити сина - заради чого ми туди всі й поїхали.

Роман Юрчук, прикордонник:

- Хлопці зібралися толкові, наша мобільна прикордонна застава практично вся поїхала, були всі згуртовані. Бажання приїхати додому - це все для нас, побачити рідних - саме основне наше завдання.

Повернення чоловіків, синів, батьків та братів додому з нетерпінням чекали їхні рідні в Луцьку. Зустрічали й не стримували сліз.

Віталіна Бондарук, дружина військовика:

- Серце розривалося на дрібні кусочки, коли він їхав, не хотілось дуже, щоб він їхав, але дуже рада, що повернувся. Дзвонив дуже рідко, по хвилинці в день, так нічого не розказував, просто говорив - в мене все добре, ждіть.

Марія Бондарук, мати військовика:

- Весь світ хай стане, щоб не було більш такої біди, щоб наші діти не пропадали там, щоб були вдома, не покидали своїх сімей.

Людмила Гаць, мати військовика:

- Ждали, молилися, кожен день молилися, просила Господа Бога, щоб тільки він повернувся додому, і він повернувся, бо є Господь на світі.

Із сімдесяти двох бійців, які були в зоні АТО, до Луцька повернулося 59. Одинадцятеро - поранені, троє - в украй важкому стані. На Сході полягло двоє молодших сержантів. Вдома в одного з них залишилося троє дітей. Посмертно прикордонників нагородили орденами за мужність.