На Харківщині відкрили другий фронт. Якщо раніше реґіон мобілізувався тільки на північ - до Російської Федерації, то тепер друга лінія оборони пролягає на південному сході - з боку Донбасу. На всіх в'їздах в область - блок-пости. Польові дороги перериті ровами або перегороджені поваленими деревами.

На краю Ізюмського району тепер немов справжній кордон. Межу патрулюють з повітря й на землі.

- Задача - досмотр автотранспорта совместно с работниками милици. На предмет оружия, взрывчатки, запрещенных предметов, провозимых по этой трассе.

- Добрый день. Старший инспектор ДПС. Оперативные проводятся меропрития в Харькове и Харьковской области. Поэтому проверяем и останавливаем транспортные средства. Все в порядке? Багажник откройте, если не тяжело.

- Пожалуйста. У меня там картошка.

- Спасибо, закрывайте.

Володимир, водій:

- Та я тут рядом, із села! Надо - хай роблять. 

Блок-пост обладнаний за всіма вимогами вже немирного часу. Готовий зустріти і бешкетників, і військових у цивільному, і армійські підрозділи. Подорожні до прискіпливих людей з автоматами ставляться по-різному. Хтось дратується, хтось не розуміє - від кого ця лінія оборони. Олексій сам з бунтівного Слов'янська, привіз знайомих до Ізюма - на автовокзал, так швидше. 

Олексій, водій:

- Это ненормально. Кто на кого нападает - непонятно. Танки едут, БТРы. Вертолеты, самолеты - зачем?

Голова РДА показує карту:

- Нє, оті всі дороги, маленькі - вони просто заблоковані. Проїхати сьогодні в Ізюм неможна.

У голови Ізюмської райдержадміністрації на столі карта району. Любов Шамрай уважно стежить за подіями в сусідній Донецькій області й готується, в разі небезпеки, боронити межі Ізюмщини.

- Со сторони Барвєнково тоже 6 блок-постов. Відтіля в'їхати неможливо в Ізюм. Він в'їжджає, повертає і він знову натикається на наш блок-пост. Це самий мощний блок-пост. Тут же знаходяться війська. Якщо, наприклад, буде йти воєнна техніка, то вони розташовані так, що можуть стріляти - траса просматріваєтся.

Войовнича голова адміністрації зізнається: насправді її завдання - суто жіноче. Забезпечити солдатам лазню, ночівлю й гідне харчування. Для цього місцевий підприємець віддав свою польову кухню.

- А завтрак? Ми вже і снідання приготовили. Снідання одвезли. Зранку - з півчетвертого, щоб сніданок був. На обід сьогодні були зелений борщ, каша з м'ясом, на десерт - вибір: компот або чай.

- Десятки чотири. Ми їх не щитаєм. Скільки надо - стільки й буде. Робим та і все.

- А чо? Ви попробуйте цю кухню, на дворі! Це ж красота! Це ж не то, шо на плиті. З димком даже!

Головний постачальник провіанту - місцеве населення. Несуть останнє: консервацію, картоплю, навіть дрова й подушки.

Любов Шамрай, голова Ізюмської райдержадміністрації:

- Хтось несе палку колбаси, дві банки згущонки, компоти, огірки, помідори. З вузликами, в основному жінки. Що в кого є. Сьогодні церква сказала - ми зібрали продукти харчування. Міноборони в нас в лісах - туди відвезли. Бо Левківці, прийшли солдати - нам сказали: там на босу ногу в калошах. В них же єсть там якийсь пайок, сухий. Вони хочуть їсти. Я сказала: так, молоко, все, мед, що просять - населення дає.

А це - останній рубіж Ізюмщини. Село Червоний Оскіл. Там, за річкою - вже Донбас. Ззовні тут начебто звичайне життя. Проте люди тривожаться. 

Генадій Загоруйко, мешканець села Червоного Оскола:

- Все спокійно. Але так, напружено. Не розслаблено. Всі за єдину Україну. Я не можу сказати - 100 відсотків. Але більшість населення за єдину Україну.

В неділю, коли воєнізованого блок-поста ще не було, тут чергувала місцева самооборона. З того боку кордону, від місцевих дачників, надійшов тривожний сигнал.

Генадій Загоруйко, мешканець села Червоного Оскола:

- Вони поверталися до Донецька, позвонили, що 10 км звідси вони побачили автобуси із людьми. Молоді люди, по гражданке, але було 4 автобуса. Тому ми вирішили громадой. Ми вийшли на цей міст, перегородили його. Але автобусів не було. Стали живим щитом. В кого які були автомобілі. Готові були затримати.

Сільський голова розповідає: це - одне з перших поселень на території колись небезпечного Дикого поля. Люди тут - нащадки перших мешканців. Стримані, але суворі. Готові захищатися, та понад усе мріють, щоб війни тут не було.