Життя на пороховій діжці. На Харківщині, на території Лозівської військової частини, де два роки тому вибухали снаряди, і досі мешкають вояки - у п'ятистах метрах від складів. Їхні помешкання сьогодні нічим не відрізняються від тих, в яких людей поселили відразу після надзвичайної події в серпні дві тисячі восьмого. Стіни в тріщинах, стелі в дірах, меблі - зламані. За два роки держава так і не спромоглася допомогти людям.

Раїса Ванюшкина, дружина військового:

- Вот потолок. Он висит. Взять обои, оторвать - там трещины.

Раїса Ванюшкина, дружина відставного підполковника, показує, на що перетворилася їхня квартира після вибухів дворічної давнини. За увесь цей час подружжя отримало двісті гривень від місцевої влади, гіпсокартон та скло - від держави. І безліч обіцянок. Військове керівництво зобов’язалося зробити ремонт, але не квапиться.

Раїса Ванюшкина, дружина військового:

- Сделали нам стенку - у нас падала стенка и потолок, только поставили гипсокартон. Все остальное - за свой счет.

Невже сім’я захисника батьківщини не заслуговує на нормальне житло, розводить руками жінка. Адже просять вони не хороми і не заміський будинок, а бодай якісь квадратні метри.

Раїса Ванюшкина, дружина військового:

- Вы знаете, я вот, прежде всего, хочу получить квартиру в Донецке. У меня там дочь похоронена, родители похоронены, сын живет. Вы знаете, да пусть какая-то будет, да только там.

Потойбіч гіпсокартонної стіни сусіда Василь Рудь здирає зі стелі поліетилен. З літа дві тисячі восьмого там - велика дірка.

Василь Рудь, колишній військовий:

- Вроде как, сказали - саму крышу заделали. А здесь никто ничего не тронул. Сейчас туда наступи - и окажешься у меня в квартире.

Серед місцевих, а їх тут лишилося шість десятків родин, ширяться чутки, що таки можуть відселити. Мовляв, таке припущення висловив міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич. Ось і гадають відставники, чи варто витрачати останні кошти на ремонт.

Геннадій Комаров, колишній головний інженер Лозівської військової частини:

- Сейчас остановились и не знаем, будет это отселение или нет. Что нам могут предложить? Есть на это средства у властей?

Вони кажуть, що живуть навіть не на пороховій діжці, - на кладовищі снарядів. Склад боєприпасів за півкілометра від їхніх напівзруйнованих осель. Після трагедії держава надала на ремонт двісті тисяч гривень. Треба ще двісті п'ятдесят. Та родини військовиків уже втомилися чекати. Чи то жартома, чи то серйозно кажуть: держава згадає про них, тільки коли на території частини знову пролунають вибухи.