Переходів для незрячих в Україні мало. І кожна мандрівка через вулицю для такої людини може стати фатальною. Зарадили б звукові світлофори. Та чи збираються їх встановлювати?

Борис Сачалко, кореспондент:

- Що там говорити за інші міста України, якщо у Києві знайти пішохідний перехід для незрячих людей важко. На кількамільйонний мегаполіс таких світолофорів трохи більше двох десятків.

Пан Олександр шкодує, що не живе в Европі. Щоб встановити світлофора для незрячих, він роками доводить українській владі, що в цьому місці такий пристрій конче потрібний. Згідно із законом, умова одна: має бути велелюдно.

Олександр Осадчий, заступник керівника Київського осередку Українського Товариства Сліпих:

- Ми ж не можем знать, де пройде сліпий. Ми так написали: місцях великого скупчення сліпих. А що, це якесь має бути гетто сліпих?

Для сліпих долати вулицю без спеціального світлофора - це як іти лезом ножа, каже Олександр.

Олександр Осадчий, заступник керівника Київського осередку Українського Товариства Сліпих:

- Як правило, сліпий іде за людьми. Але буває таке, що чуєш що хтось пішов, а ти пішов за ним. А в нас же люди що червоне - що зелене, а все одно за ним. І сліпий біжить на червоне світло. Отак і переходять.

У цивілізованому світі діють соціальні програми, що вирішують проблеми незрячих на дорогах.

Михайло Берлін, керівник асоціації безпеки дорожнього руху:

- Звуковые светофоры, они помогают людям чувствовать себя уверенным и не чувствовать себя людьми с ограниченными возможностями.

В Україні ж це радше вийняток. Світлофори є, але застрарілі. У світі нині такі пристрої навчили не лише пищати, а й вібрувати, промовляти й навіть співати.

Михайло Берлін, керівник асоціації безпеки дорожнього руху:

- Когда пешеход подходит к светофору, у светофора на разный свет разная вибрация. Красный цвет - одна вибрация, зеленый цвет - другая. И человек чувствует, какой цвет. Это для того что бы убрать шум.

Чи побільшає таких світлофорів у столиці? З цим запитанням ми звернулися до міської влади. Надіслали їй офіційного листа. Того ж дня його переадресували комунальній організації Київдорсервіс. Туди лист начебто не надійшов. Прес-служба міськадміністрації продублювала запит - і знову не отримали. Чи це чорна діра між владою і комунальною організацією, чи то для комунальників просто питання незручне. По пояснення звертаємося до приймальні Київдорсервісу:

- Да, я вот не можу найти ваше письмо. Я взагалі тут чужа людина, звідки я знаю, хто що отримував і як. Ось зараз секретар прийде - і ви запитаєте в неї.

За 5 хвилин телефонуємо знову. І чуємо ще химерніший коментар.

- Мы ж вот это вот выяснили. КМДА отправляла этот факс на номер 248 … -98. У нас так номера начинаются. Но 98 у нас не было. Видно, они ошиблись одной цыфрой, и факс ушел неизвестно куда.

Про яке встановлення світлофорів для незрячих можна казати, коли чиновники між собою не можуть розібратися - хто, кому й куди має надсилати звичайний журналістський запит. Українські ж сліпі й далі переходять вулиці, в буквальному сенсі слова, наосліп.

Борис Сачалко, Костянтин Фролов, НТН.