 |
  |
У стінах обласної адміністрації люди одностайно звинуватили в неподобствах за ґратами місцевий Департамент з питань виконання покарань. І навіть запросили його представників узяти участь у прес-конференції. Надія Миколаївна з шахтарського Нововолинська досі не знає, де перебуває її син. Каже: ще у переддень згадуваного пікету його разом з іще десятьма ув’язненими «кинули» на етап.
Чому раптом хлопцеві змінили «прописку», ніхто жінці не пояснив: ні наглядачі з Маневицької буцегарні, ні юрист профільного департаменту в Луцьку.
Надія Куровець, мати засудженого: «Куда вывезли, почему - он не знает. Уже пять дней прошло. Я хочу видеть своего сына. Потому что сказали, что сильно побитые. И в чем были, их взяли из той камеры и в том вывезли. И сейчас, когда я обратилась в департамент, мне там юрист тоже доходчиво сказал: ну, и что, что их там бьют? Это что, детский садик. Мы оттуда вышли в шоке».
Із серпня поточного року не бачить своєї дитини і Раїса Семченко. Жінці відмовляють у побаченнях нібито через непростий характер її чада.
Одного разу Олександр встиг пояснити матері, у чому річ. Виявляється, він не хоче підписувати документів, які йому систематично підсовує на зоні адміністрація. Через те парубка «пресують» морально і обіцяють кинути до ями, де сидять хворі на сухоти.
А ще – додати від одного до трьох років позбавлення волі за недотримання тюремного режиму.
Раїса Семченко, мати засудженого: «Так, він вже відсидів три роки, йому залишилось 1,7 і, оказується, коли ми наробили це все, він тепер в Цумані. І його уже четвертий місяць тримають в ізоляторі. Туди не пускають, і тепер не знаю: дитина сидить, чи він має там одежу, чи не має, ні сигарет немає, ні їсти немає. Хотіли сьогодні до нього поїхати – сказали, що не можна».
Ініціатором тюремних вакханалій батьки в один голос називають Ігоря Стефановського, заступника керівника обласного Департаменту виконання покарань.
Георгій Корнієвський не вірити їм не має підстав. Каже: сам неодноразово спілкувався з амбіційним службовцем і навіть постраждав через власну принциповість.
Тепер підполковник внутрішньої служби непоступливого правозахисника до виправних закладів не допускає на гарматний постріл.
Георгій Корнієвський, член міжнародного товариства з прав людини: «Це експериментатор, оперативний працівник, котрий експериментує. От бачили радянські фільми, де показували: носки вкрав в одного, іншому підкине? Таким чином провокує дії засуджених між собою. Це не новітні технології, це старі технології 50-х років. Коли боролись незрозуміло з чим, зі злодійськими законами, злодіями в законі, їхніми традиціями. І ось Стефановський тільки від себе особисто воює з цими традиціями. І хто не виконує, стає неугодним і потрапляє під прес, який потім незрозуміло, чим закінчується».
Ігор Стефановський, заступник керівника Волинського управління Департаменту з питань виконання покарань: «Будь ласка, не знімайте мене, я не хочу, щоб ви мене знімали. – Ви випивали сьогодні? – Ти що, на мене наклеп наводиш? Ану пішли. – А ви не п’яний, шановний? – Я - ні. – Ну, от».
Коли ж закінчиться «тероризм» у Маневицькій зоні, ні правозахисники, ні батьки сказати не можуть. Припускають, ситуація поліпшиться тільки тоді, коли держава передасть виправні заклади на баланс іншого відомства – юридичного.
Доки ж цього не станеться, чекати дисципліни від тих, хто мав би її культивувати потойбіч колючого дроту, годі.