"Шукаємо правду без терміну давності", - так висловлюється про своє поневіряння владними коридорами подружжя з Луцька. Майже півстоліття люди клопочуться, щоб їх нарешті відселили зі спорохнілого помешкання. Урядники ж на те не реагують - коштів немає.

Це не криївка Бабая, страхопуда українських байок - тут мешкають законослухняні громадяни. Вони справно сплачують за утримання будинку, ходять на роботу, а спати лягають, тричі перехрестившись. Адже кількасоткілограмові балки давно прогнили й загрожують щомиті обвалитися. Ще одна біда - холод.

Мирослав Дзюбко, мешканець м. Луцька:

- Тут же нуль градусів був. В нас у кухні замерзає вода. То ми собаці ставимо сюди, а тоді і тут замерзає - в хаті, в кімнаті. Не знаю, що далі робити, не знаю.

Щоб не було конденсату і залишки стелі не впали на голову, на пічне опалення - мораторій. Подружжя гріється чаєм та вогнем єдиної працюючої конфорки.

Микола Кирилюк, лікар:

- Такі умови, я знову скажу, - це є ризик для рецидиву туберкульозу. Тим більше, що легені у хворого спровоковані, це наслідки перенесеного туберкульозу. Тобто, є залишкові зміни у вигляді вогнищ, які в любий момент можуть дати рецидив даної хвороби.

Привід згадати про паличку Коха Дзюбки вже мають. "Допомогла" нинішня зима з її лютими морозами. Та, схоже, міським чиновникам до цього немає діла.

Генадій Козюта, керівник відділу Луцької міськради:

- Проблема, зрозуміло, в коштах. Фінансування житлового будівництва за всі роки Незалежності для такої категорії громадян, які проживають у ветхому житловому фонді, не здійснювалося. Тобто, централізоване капіталовкладення з держбюджету не передбачалося. І на сьогоднішній день я не бачу перспективи виділення.

12 років тому будинок за адресою Пінська 6 у реєстр "ветхих" таки внесли. А що він там - уже й забули. Тож тепер урядники рапортують, що аварійного житла в Луцьку…нема.

Лілія Дзюбко, мешканка м. Луцька:

- І в неврології лікуюся, і постійно "Барбовал" п’ю. Чоловік у мене теж хворий: туберкульозом хворів, я теж лежала у тублікарні. Серце хворе у нього, він на обліку стоїть. Не знаємо, що робити. Холодно спати. Спимо вдягнені. Я - навіть у шапці.

Чого далі чекати від сильних світу сього, подружжя не знає. Як і півстоліття тому, підставляє миски під діряву стріху, спить не роздягаючись. Припускає, клопотатимуть про них хіба що коли стіни "мазанки" впадуть.

Олександр Стернічук, Інна Сухо верхова, Луцьк, НТН.