Не хворі, а особливі. Це про дітей, народжених із синдромом Дауна. Нині сонячні малюки ламають стереотипи та досягають нечуваних успіхів. Але їхнім батькам досі доводиться захищати синів та донечок від косих поглядів перехожих. Як це - бути матір'ю дитини з синдромом Дауна?

Аренда Василенко народилася в Нідерландах. 16 років тому переїхала в Україну. Тут стала мамою. Її Петро з'явився на світ із зайвою двадцять першою хромосомою.

Аренда Василенко-Ван де Рей, організаторка проекту для дітей з особливими потребами:

- Шесть часов мені не давали його. Мене поклали на коридор, на якусь розкладушку. І не давали,не давали,не давали. Потом муж начал искать, и там уже бумага лежала на отказ.

Та жінка категорично відмовилася і забрала сина додому. Хоча доглядати його було нелегко.

Аренда Василенко-Ван де Рей, організаторка проекту для дітей з особливими потребами:

- У них нема внутрішнього стимулу розвиватися. Особливо, перші роки. Її дуже серйозно треба стимулювати. Моя дитина не плакала, коли була голодна. Я просто будильник ставила, щоб кормити його.

Всі сили молода мама віддавала малюку. І він добре розвивався - навчився говорити, читати та їздити на велосипеді. 

Петро, школяр:

- Я допомагаю мамі на вулиці і вдома. Вдома я готую їсти, грався з Єлизавета. Уже два роки.

- Це твоя сестичка Єлизавета?

- Так.

Аренда відкрила в Україні унікальну експериментальну школу. У навчанні використовує методики з Нідерландів. У класах - таблиці,  фотографії, малюнки. А все тому, що в сонячних дітей сильна зорова пам'ять. Натомість їм дуже тяжко розуміти абстрактні поняття. Є труднощі зі сприйняттям простору й часу. 

- Дивимось, о котрій годині у нас закінчується перший урок? Дев'ята година.

- О дев'ятій годині.

Також у класі повно кухонного приладдя. Зараз діти готують фруктовий салат.

- Ілюшик, мають бути менші кубики.

- Отак?

Поліна Піддубна, вчителька:

- Кожна дитина має вміти щось для себе приготувати, попрасувати, випрати, скласти речі, помити посуд. Це те, що є для кожної людини необхідним і важливим в житті - бути максимально самостійним.

Ці фото зроблені в одному зі столичних готелів. Діти у формі офіціантів обслуговують гостей. Та поки така реальність залишається мрією. В Україні особливим людям дуже складно знайти роботу.

22-річному Івану пощастило. Він працює ювеліром у Білій Церкві.

Іван Бурківський, ювелір:

- Сережку. Треба поставити іменник і пломбу. Отак.

Директор ювелірного дому пригадує, як брав хлопця на роботу. Каже, були сумніви й побоювання.

Олександр Тропотяга, директор ювелірного дому:

- Нелегко було спочатку. Моторика у цієї дитини не така. Ну все інше, чим в звичайної людини. Але зуміли через деякий час підібрати такий процес на нашому підприємстві, який йому би підійшов.

Після роботи Іван поспішає в спортзал. Його мати пишається успіхами сина.

Тетяна Бурківська, мати Івана:

- Він добрий. Він спокійний, і з ним дуже надійно. Знаєте, я завжди всім кажу, що з цією людиною можна хоч на край світу.

Сонячні люди щирі та зовсім не вміють обманювати. Вони в будь-якому віці залишаються по-дитячому наївними.

Тетяна Бурківська, мати Івана:

- В української поетеси Ліни Костенко є дуже гарні рядки: Буває, ідеш по світу, і проходить повз тебе людина. Так, ніби проносить квіти. І тобі віддає половину. Я думаю, що це про наших, особливих дітей.

Але чи не найбільше мами хвилюються, аби їхніх сонячних дітей сприймало суспільство. До прикладу, у Стамбулі є кафе, де працюють лише хлопці й дівчата з синдромом Дауна. У власника кав'ярні донька має такий діагноз, тому він відкрив заклад, аби показати - не потрібно до них ставитися упереджено.