До скону за гратами. Ці люди ніколи не вийдуть на волю, бо вони довічники. Законодавство України щодо таких в'язнів геть негуманне. Депутати планують змінити певні норми. Які саме? І чи мають вони зараз шанс на помилування? Чому ці в'язні будь-що намагаються одружитися?

Генадій Стамбула, кореспондент: 

- Сьогодні в Україні до довічного ув'язнення засуджено трохи менше двох тисяч чоловік, і щороку до цієї цифри додається ще сотня. Це найбільший показник в Європі. В той самий час в Україні ще не було випадків, коли хтось був помилуваний.

Його руки - в кайданках. Заради нашої безпеки. Бо він - особливо небезпечний. Владислав Гваліт засуджений до віку. У цих стінах він уже восьмий рік.

- У нас по делу 47 ножевых. Били подельники. Я шесть раз вилкой ударил потерпевшего. Кинули в речку и ушли по домам.

Він може просити Президента про помилування. Але тільки через 20 років. А ще за п'ять - за зразкову поведінку - він, можливо, побачить волю. Та жоден в'язень поки не скористався таким правом. Бо ніхто ще в незалежній Україні не пробув стільки часу у в'язниці.

- Я еще надеюсь, что еще чего-то добьюсь. Светлого будущего я в этих стенах не представляю.

Має діяти механізм перегляду кримінальних справ - упевнений представник омбудсмена Юрій Білоусов. Адже відомі незаконо проголошені вироки. Приміром, за вбивства маніяка Онопрієнка і досі відбувають покарання невинні люди!

- Держава допускає помилки, будь-хто з нас.

Але ціна таких помилок - життя. Нині парламент розглядає щонайменше три законопроекти щодо довічно засуджених. Зокрема, і про перегляд вироків. За певних підстав.

Юрій Білоусов:

- Стало відомо, що визнання було отримано шляхом тортур. Або стало відомо про факт фальсифікації. Або є такі підстави вважати, що вирок був несправедливий, суддя був корумпований, щось має бути таке. Тоді дійсно має бути механізм перегляду.

Андрій Діденко, правозахисник:

- Зная, что 10% этих людей отбывают наказание без вины. Для меня институт помилования, увы, не работает.

В Україні механізм перегляду справ ув'язнених є лише на папері. Відбувається це так. Матеріали відправляють до Генрокуратури. Та, в свою чергу, спускає їх до реґіонального підрозділу - за місцем перебування засудженого. А тамтешня прокуратура справу до Києва повертає. Бо за українськими законами перегляд справи прерогатива лише ГПУ. Виходить - замкнене коло, в якому живе людина з марними надіями.

Павло Панич, колишній засуджений:

- Или с ума человек сходит, полностью крушиться в никуда. Или поднимается, набирается духу…

Це той випадок, коли весілля не співає й не танцює. Воно - за колючим дротом. І медовий місяць тут - зовсім не місяць, а лише три дні побачення.

Лариса не боялася зізнатися на всю країну, що полюбила тюряжника. Вона стала героїнею ток-шоу на телеканалі Інтер. Жінка вийшла за довічника. Вона чудово розуміє, що її чоловік може ніколи не побачити волі. Таке весілля нещодавно було й в Олександра. Його кохана навіть не зважає на те що, він убив своїх двох дружин! 

Олександр, довічно засуджений:

- Она меня любила. Я ее. Она делала свой выбор. Она знала, на что идет.

Такі вчинки на волі навряд чи оцінять. Та в колоніях зараз мало не весільний бум.

Сергій Старенький: 

- Тут можуть бути і з меркантильних інтересів, і дійсно до романтичних. Але з чим пов'язані такі шлюби довічно засуджених? Перше - це зміни до кримінально-виконавчого кодексу, які дозволили тривалі побачення. Тільки з близькими родичами. Батькі, діти та дружина. Відкидати фізіологічний момент я б також не став.

Про щасливу родину мріяла і Лариса. На волі в неї - четверо дітей. А вона - за колючим дротом. Довічно.

- Холодная истерика внутри. Я даже не знаю, чего испугалась больше - одиночества или срока пожизненного. Страшно было, конечно.

Вона до безтями кохала свого чоловіка. Він її - підставив. А суд не став розбиратися в деталях справи і покарав її за вбивство трьох людей.

Лілія Чижик:

- У меня были записки, в которых он признается во всем. А я их в кармане мну. Так они у меня и остались в кармане.

Україна - єдина країна в Європі, де жінок садять до кінця днів. Таких - 24. Вони відбувають покарання в Качанівській колонії в Харкові.

Лариса:

- Мы слушаем Верховную раду, мы слушаем радио на работе. Мы вчера слушали целый день.

А по радіо сказали: Верховна Рада має намір жінок-довічниць помилувати. Депутати вирішили: по-перше, це гуманно. А по-друге, дуже дорого вони коштують державі.