Народження за колючим дротом. Мами-злодійки та тюремні малюки. В Україні при колоніях працює лише два Будинки дитини - в Чернигові та Одесі. Виховують там 36 дітей. І материнська любов - це все, на що можуть розраховувати малі. Як розплачуються вони за помилки своїх неньок і що на них чекає далі.
-Мы находимся на территории дома ребенка. Сейчас начинается прогулка.
Їх 28. Вони маленькі та геть беззахисні. Дитячий майданчик у дворі, купа іграшок і яскраві малюнки на стінах. Усе, як у звичайному садочку. Тільки навколо - паркан і колючий дріт. Адже їхні мами - арештантки.
- Здравствуйте.
- Привет. Как тебя зовут?
- Бодя…
- А как маму зовут?
- Света…
Богдан - найстарший із дітей. Йому вже три. І він невдовзі вийде на волю. Хоча хлопчик не розуміє, що це таке. Він народився в тюрмі.
Світлана, мама Богдана:
- На столе лежал нож. Я ударила ножом мужа.
Про те, що завагітніла - Світлана дізналася в СІЗО. Одразу вирішила: буде народжувати. Аборти на зоні заборонені, а на волі в неї ще двоє дітей. Їх виховує тітка. Малюкам кажуть: Мама з братиком у лікарні.
- Я не считаю себя хорошей матерью, потому что я здесь.
Для багатьох матусь на зоні дитина - це можливість вирватися на волю.
Тетяна, керівник Чорноморської колонії:
- Женщина, которая забеременела в местах лишения свободы или родила, может быть освобождена.
У таких засуджених багато привілеїв: вони можуть не працювати. Її професія тут - мама.
- Вот здесь у нас самые маленькие детки. Два месяца отроду.
Їх не можна переводити у штрафний ізолятор та чіпляти кайданки. І живуть вони в ліпших умовах, ніж інші тюряжниці. Позбавити їх материнських прав ніхто не має права.
Ув'язнена мама свого малюка бачить лише по дві години на день - вранці та ввечері. А через три роки дитину взагалі забирають. Віддають або родичам, або - найчастіше - в інтернат.
Микола Кулеба:
- Є сегодня много думок: давайте заберемо, раз вона попала в місця позбавлення волі - нічого гарного з неї не вийде. Знаєте, це не нам вирішувати.
Едуард Багіров, правозахисник:
- Неужели это не понимают наши великие генералы с пенитенциарной службы и минюста? Надо менять подход.
Малюка розлучати з матір'ю не можна, впевнений правозахисник Едуард Багіров. А будинки дитини в колоніях взагалі треба вивести з тюремної системи й передати, приміром, міністерству соцполітики. І ще він радить подивитися на Європу.
Едуард Багіров, правозахисник:
- Если и папа попал в тюрьму, то им позволяют жить вместе с семьей. Потому что это для ребенка.
А психолог Наталя Швець взагалі категорична: заради жінок із дітьми треба переглянути Кримінальний кодекс.
Наталя Швець, психолог:
- Мне кажется, что женщин, у которых маленький срок - можно дома, под домашним арестом.
Світлана:
- Случайно получилось… Мы дралися. Сильно. Он перепил сильно. И пришлось мне нанести ножевое ранение. И попала прямо в сердце.
Її звуть Світлана. Живе вона в Полтаві. В реабілітаційному центрі. Нещодавно вийшла на волю. Вдруге. Якщо вперше сиділа за справу, то вдруге - заради своєї дитини. Дізналася, що вагітна, і взяла на себе чужий злочин.
- Думала, отдохну от пьянки. Сильно я пила. Лиля появилась чисто случайно. Был у меня человек в Харькове. Правда, наркоман.
П'ятирічна Ліля вже майже знає абетку, навчилася рахувати до 20-ти і трохи писати.
- Умничка. Браво, моя ласточка.
У головному документі дівчинки вписана графа: "Місце народження - Чернігів". Там жіноча колонія, в якій і зростала Ліля. Коли їй виповнилося три - разом із мамою вийшла на волю. Дівчинка зараз ходить у садок, мама знайшла роботу. Щоправда, такі історії радше виняток. За статистикою лише одній мамі з десяти вдається влаштувати своє майбутнє. Порятунок для них - недержавний реабілітаційний центр.
- Жилье, документы, працевлаштування. Если этого нет и вас нет, что происходит? - происходит рецидив. Ему нужно садиться в тюрьму, чтобы не умереть от голода и холода.
Світлана:
- Очень часто отказывают таким людям, как я. Я люблю своего ребенка, я готова была даже на любую работу. Я эту крошку никому не отдам.
У жінки ще четверо дочок. Вони вже дорослі і живуть в Росії з родичами. А Лілю тільки доведеться ставити на ноги. І розраховує жінка лише на саму себе.
Світлана:
- Она спрашивала: где папа. Я ей говорю, он на заработках. Когда маленькая - я не рассказывала. Подрастет - расскажу.