70 років тому наші дідусі та бабусі, батьки та матері потом та неабиякою кров'ю вибороли перемогу над фашизмом. Складно повірити, але тепер, у 21 столітті, перед війною опинились і ми. І знову мужньо і самовіддано українські військові, добровольці, медики і волонтери змушені боронити рідну землю.

У 1973 він співав українських пісень та воював... у фільмі, який уже давно став класикою радянського кіно про війну - "В бій ідуть самі старі". Там льотчик Сергій Скворцов, а в реальному житті народний артист України Володимир Талашко через більш як сорок років знову одягнув військову форму. Тепер для соціального ролика - уже про іншу, нову війну. В ньому свою Батьківщину захищає уже його онук і разом з тим пам'ятає подвиги свого діда.

Однак режисерський задум і майстерну гру акторів подекуди навіть порівняти не можна з драмою, яку пише саме життя.

- Это я в Польше.

Катерина Олександрівна показує фото воєнних часів. Нині їй 90. Корінна росіянка, після війни оселилась в Україні. А в 41-му добровольцем пішла на фронт.

Катерина Безкоровайна, ветеран II Світової війни:

- Я ведь кончила школу, 7-й класс, в 41-м году, в мае месяце, а 22 июня началась война. Ну и пошли мы путешествовать. Вот есть и медаль за освобождение Праги.

Тоді ще 13-річною дівчинкою вона рятувала життя військових, надавала першу медичну допомогу та витягувала поранених з поля бою.

Катерина Безкоровайна, ветеран II Світової війни:

- Так что награды у меня все за спасение раненых. Может быть, Бог мне и жизнь дает, что сколько людей мне пришлось спасти из поля боя.

Сьогодні Катерина Олександрівна сподівається побачити довгоочікуваного гостя. І ось він на порозі.  

- Как забрали, так я и не видела его, с апреля месяца.

29-річний онук, молодший лейтенант Збройних Сил України, Дмитро Кошка уже рік воює на Сході. Командир взводу, який уже на 5 день служби визволяв захоплені терористами міста, був поранений в обидві ноги. Та попри це  довго у лікарняному ліжку не пролежав і повернувся до бойових буднів. Згодом отримав першу нагороду - орден Богдана Хмельницького III ступеня. Про відзнаку сором'язливий Дмитро говорить неохоче.

Дмитро Кошка, молодший лейтенант Збройних Сил України:

- 9 мая, Мариуполь, нас туда кинули. Когда убили замкомбата Демиденка нашего, мы пошли на штурм захваченого здания милиции. Удалось выполнить задачу, вывести ребят остальных, то есть все было абсолютно неспланировано, приходилось импровизировать, возможно, за это награда.

Про жахливу війну сорокових років Дмитро неодноразово чув від своєї героїні-бабці і зрозумів одне.

Дмитро Кошка, молодший лейтенант Збройних Сил України:

- Война в таком эмоциональном плане - она никогда не меняется.

Вона не стримує радості та сліз, бо знає на власному прикладі: війна - це не гра, і те, що онук живий - не може викликати інших емоцій.

- Я внуку пожелаю здоровья, чистого неба над головой, чтоб люди не знали этих ужасов, что сейчас молодежь переживает. Счастья, здоровья и вернулись все домой.

- Спасибо, бабушка, что защитили нашу родину тогда, а мы защитим ее теперь.