Без вибухів і стрілянини. На Луганщині підопічні Кремінського інтернату для людей похилого віку з приходом української армії повертаються до спокійного життя. Неподалік цього закладу пролягала лінія фронту. Що таке артилерійський обстріл - старенькі відчули на собі.

Кремінський район - один із тих на Луганщині, який відчув справжню війну. Про блок-пост біля Старої Краснянки ще кілька тижнів тому чи не кожного дня згадували у військових повідомленнях. Терористи намагалися прорвати оборону, але її міць була непорушна. Часто обстрілювали й будинок-інтернат для людей похилого віку.

Ірина Веригина, в.о. голови Луганської облдержадміністрації:

- Именно здесь, в 15 метрах отсюда, шла линия фронта. Именно здесь летели снаряды. Но, слава Богу, интернат не пострадал, все люди живы, все люди довольны. И все благодарят армию за то, что она освободила их от террористов.

У цьому будинку мешкає 120 стареньких. До початку бойових дій тут і гадки не мали, що суцільну тишу та спокій колись порушать артобстріли.

Наталія Рибіна, директор будинку-інтернату:

- Страшно! Выйдем на прогулку - всё! Бабах! Отам. Бабах! Кричу: быстро все в здание, быстро все в здание! Ну бабушки, конечно, и на колени падали, и мы падали, и вот это на ковры падали. Ну потому, что очень сильно бахкало, очень сильно свистело.

Пенсіонери з жахом згадують, що їм довелось пережити.

Анастасія Іванівна, мешканка будинку-інтернату:

- Скривалися, щоб не чути, і отак затулялися, і по-разному. Шо ж зробить? Ой, отак тіпалися з бабушкою. Хай і не вертається воно ніколи.

Любов, мешканка будинку-інтернату:

- Переживали, беспокоялися, і за нас беспокоялися. Тут по троє суток дівчата дежурили - молодці. Хорошо. Вобщем, я довольна всім.

Деякі підопічні будинку-інтернату бачать на власні очі вже другу війну. Вони ледь стримують сльози, коли згадують Другу Світову та не менш жахливі для них і свіжі спогади. Нікому й на думку не спадало, що страхіття колись повториться. Тому пенсіонери дуже вдячні українській армії за мир на їхній землі.