Релігійна громада облаштувала табір для біженців поблизу Сум. Для цього викупила базу відпочинку "Дружбу" в сосновому бору. І тепер сюди їдуть зі сходу цілими сім'ями.

Любов Попова, мешканка м. Слов'янська:

- Ну стріляли, ну ми надіялись, шо воно так недовго буде, это у каждого таки мислі були. Ну а потом коли серйозно стали Україну отсаювать, воно, конечно, серйозние вещи пошли. Я сюди з дітворою, онуками, дочкой, зятьом приїхала сюда.

Перші півсотні переселенців прибули в табір наприкінці травня. Нині їх 85-ро. Під одним дахом мешкають і дорослі, і діти. Але не бідкаються, бо мають найголовніше - мирне небо над головою.

Ірина Ломкова, мешканка м. Сіверськодонецька:

- У нас все только началось, 9-етажки разбомблены. Это все вот, что сегодня. У нас есть химический комбинат, если туда снаряд попадет, то как раз можно уже не воевать. Амиак, в общем, Чернобыль обеспечен второй. Поэтому люди вывозят хотя бы детей.

Сум'яни дбають про цих людей. Невпинним потоком везуть їжу, одяг, іграшки, техніку. Серед таких волонтерів - Андрій. Власним коштом щотижня завантажує машину й доправляє у Дружбу найпотрібніше.

Андрій Безрук, сум'янин:

- Здесь находяться дети, которим понадобиться помощь, одежда. Они не виновати. У нас нету разделений - дети Востока или Западной Украини. Они все одни. Сюда требуется постоянно помощь и в принципе для любого нормального человека, который сейчас находиться не на войне, как говориться, в тылу, это наша задача.

Останнім часом активність сум'ян пригасили чутки про те, що в таборі прихистили сепаратистів. Відтоді доброчинних візитів поменшало. Та, на щастя, кажуть люди, повірили цьому не всі.

Ірина Головань, адміністратор табору "Дружба":

- Активності вже такої немає, як була. Але є такі люди, як Андрій, які приїжджають і допомагають нам, допомагають об'ємно, скажем так. Не просто пачку масла привезти, а привозять на тисячі гривень. Тобто спасибі, шо є такі люди як він, коли можна зателефонувати, коли нам щось потрібно і вони привозять.

Самі переселенці без діла не сидять. Дорослі шукають роботу, аби мати можливість винайняти житло, тобто звільнити гостинно надані будиночки для інших біженців. А діти пишуть листи тим, хто боронить їхні міста.

Яна Азимова, мешканка м. Краматорська:

- Ми вдячні їм за те, що вони з нами, і захищають нашу країну.