Робота наче є, а насправді її нема. У міністерстві соцполітики переконують, що держава надає переселенцям з Криму та Сходу п'ятдесят тисяч вакансій. Половину з них на Київщині. Водночас біженці, яких прихистили у селищі Коцюбинському, кажуть: робочих місць останніми місяцями стало мало.

Чотирирічний Данило ще не розуміє, що він вимущений переселенець. Утім, не менше сумує за своєю бабусею, що залишилися на Донбасі. Питаю, де саме?

- В Донецке.

А тим часом його тато Євген розповідає історію, як вони опинилися в Києві. З Донецька разом із дружиною та маленьким сином до столиці він утік ще місяць тому. Цілий тиждень тинялися по готелях, намагалися влаштуватися. Зверталися до різних державних служб по допомогу. Та ніде її не отримали. Чиновники казали, що їм хоч би з переселенцями з Криму дати раду, годі й казати про донбасівців. Хотіли вже було їхати до Львова, аж ось один з волонтерів запропонував їм попроситися до отця Миколая, до його Центру допомоги біженцям при церкві в селі Коцюбинському, що поблизу Києва. Тут сім'ю прийняли як дорогих гостей, забезпечили всім найпотрібнішим: дахом над головою, можливістю готувати їжу, прати речі й помитися. Родині Євгена пощастило - у них є окрема кімната. Тих, хто приїхав сюди пізніше, довелося розмістити по тридцятеро у великих приміщеннях.

Євген, переселенець з Донецька:

- За этот месяц на сто человек увеличилось количество жителей тут, начался ремонт в новом корпусе, должен начаться в соседнем крыле ремонт. Чтобы расселять людей, которые приехали за это время. Они сейчас живут в спортзале, по тридцать человек. Соответственно, они ждут, чтобы ремонт как можно быстрее начался.

Центр розташований на території колишнього дитячого садка. Нині його площа - трохи більше тисячі квадратних метрів, з них завдяки пожертвам небайдужих вдалося відремонтувати понад половину, решті дають лад будівельники. Утім біженці весь час прибувають - каже Євген. У середньому п'ятеро людей щодня. Тож потреба у приміщеннях нагальна. Аби можна було облаштувати якнайбільше переселенців, селищна рада Коцюбинського надала в оренду Отцю Миколаю та релігійній громаді ще один корпус колишнього дошкільного закладу на двісті п'ятдесят квадратних метрів. Тепер слід якнайшвидше зробити його придатним для мешкання.

Отець Миколай, засновник Центру допомоги переселенцям:

- Станом на сьогоднішній день центр прийняв 122 особи, з них 50 дітей. Сьогодні ми продовжуємо освоювати вільні площі, роблячи ремонт і далі розселяючи людей, дітей, в більш адаптовані, більш зручні умови для проживання в той термін, у який їм це буде потрібно. Сьогодні люди перебувають на 700 метрах квадратних, майже кожна сім'я, яка прибула раніше, має свою кімнату, вони адаптовані, де є більше місць загального користування, де є менше, а от надлишок, який виявився, це 62 особи, вони чекають свого розселення.

Переселенці кажуть: дуже вдячні і отцеві Миколаю, і релігійній громаді, і коцюбинківцям, які не кидають напризволяще. Загалом, всім небайдужим. Таким, як ця жіночка, котра щойно принесла пральний порошок і туалетний папір. І питається, що ще потрібно. Кажуть, усе: від харчових продуктів до будівельних матеріалів, аби відремонтувати приміщення для біженців, яких немає де розмістити. Водночас скаржаться, що державні служби зовсім не переймаються їхньою долею. Зокрема, одне з найнагальніших проблем - робота - шукають її самотужки: в ірпінському центрі зайнятості приїжджим нічим допомогти не можуть. Дитсадки нині зачинені, тож прихистити там малечу немає змоги. Та й не влітку навряд чи дошкільні заклади відкрили б для прибулих малюків двері, кажуть дорослі. І стати на облік у поліклініці, щоб обстежити дівчаток і хлопчиків, котрі захворіли, теж немає можливості. Добре, хоч одна київська приватна клініка виявилася шляхетною - приїхала в Коцюбинське й безкоштовно надала діткам медичну допомогу.

Євген, переселенець з Донецька:

- Абсолютно, у нас никакого ни статуса, ничего нет. Да, мы пытались. К нам даже приезжал представитель ООН по правам беженцев, и говорит, что во-первых, беженцами мы не можем быть, потому что беженцы - это только жители других государств. А статус переселенцы и прочее - это может дать только государство.

А доки держава розмірковує над бюрократичними колізіями, біженці разом із релігійною громадою Коцюбинського облаштовують свій побут і сподіваються: воєнні дії невдовзі буде припинено. І переселенці зможуть повернутися додому, до своїх родичів, які на них чекають.