Три десятки дітей, чиї батьки дістали поранень чи загинули на Майдані під час зимових протистоянь, поїхали відпочивати у Швецію й Болгарію. Одним допомогли волонтери, іншим - Міністерство охорони здоров'я.

Історія кожної з цих родин трагічна, та зі щасливим фіналом. Їхні годувальники ледь не загинули взимку на Майдані - дістали тяжких поранень. Киянка Катерина - мати 4-х дітей. У лютому вона як волонтерка допомагала постраждалим. Це її знімки бачила вся країна.

Катерина, мешканка м. Києва:

- Вже під час 18 лютого, коли на Інститутській була спочатку мирна хода, а потім вже зовсім не мирна, я йшла зовісім остання, і мені в спину влучила граната.

- А чим займалась?

- Всім, чим всі інші.

Наталя з Коломиї також відряджає до Швеції двох діток. Тяжких травм на Майдані дістав її чоловік, сам він про це говорити соромиться, хоча наслідки його ушкоджень видно і досі.

Наталя, мешканка м.Коломиї:

- Тато наш отримав 4 поранення вогнепальні. Одне із них у легеню і у голову, 5 операцій зробили у Києві, і одну у клініці Шаріте, поставили пластину. В Німеччині.

Сергій з Хмельниччини досі ходить з ціпком. Це він лежить поранений на вулиці Інститутській.

- 20 числа мене снайпери поранили на Інститутській, попала куля, два стегна з розривом вени на лівому. Спас я себе тим, що в мене був ремінець, яким я перетягнув собі вену, чим сам собі спас життя.

Діти Катерини, Наталі, Сергія та інших поранених на Майдані летять до Швеції на тиждень. Перша група - 22 дітей, згодом ще 20. Їх прихистить добродійниця під Стокгольмом. Мешкатимуть у її будинку, ходитимуть на екскурсії та на власні очі зможуть побачити, як живуть у Європі, до котрої так прагнуть батьки.

Вже за годину на подорож чекають інші діти. Їх об'єднує спільне горе - у кожного немає батька. Чоловіки загинули на Майдані.

- Подивіться, чим захищалися наші хлопці, от щит від пральної машини, і ось у нього з удочки.

- Папа мій.

- Де твій папа зараз?

- На небі.

- А що він робить на небі?

- Дивиться на мене.

Історія цієї сім'ї  - схожа. Дитина на запитання про тата мовчить, ледь стримуючи сльози, говорить бабуся.

Лариса, мешканка м. Жмеринки:

- До цих пір сумує за ним, сумує, не хватає їй батька, якось так временами, то проходить, то знову: хочу до папи. Утром дзвонив, вечором дзвонив, він вахтовим методом працював, даже жив там на Майдані півмісяця.

Відпочинок 10 дітей та 7 дорослих у Болгарії оплатить болгарська сторона. Вже наступного тижня полетить інша група дітей.