На Харківщині зранку не вщухає хуртовина. Проте наступний сюжет - не про холодну погоду, а про напружену ситуацію в прикордонному регіоні. Знімальна група Свідка побувала на місці тимчасової дислокації української армії. Чи не вплинув сніг на бойовий дух, як живеться солдатам у холодних окопах - в репортажі зі східних рубежів.

Єдине, що можна сказати про це місце - воно за п'ять кілометрах від кордону з Росією. Ані роду військ, ані кількості солдатів і техніки, навіть назви найближчого населеного пункту повідомляти не можна.

- Потенциального врага? Нет, не видели.

Телекамери за КПП не пускають, та й тут знімати дозволяють неохоче. Питання за межами побуту і настроїв солдатів - військова таємниця. Навіть прізвища офіцерів. 

Сергій, майор Збройних сил України:

- Сегодняшняя погода? Мы люди военные. Нам что? Дождь, снег - для нас это особого значения не имеет. Люди привыкшие. Люди у нас битые, прожженые, опытные. Это у нас не первый и не последний полевой выход.

Військові - люди ще й дисципліновані. Формально - це навчання, і про все, що відбувається в таборі, кажуть: відпрацьовуємо бойові навички. Слова "війна" ніхто не промовляє. 

Євген, лейтенант Збройних сил України:

- У нас полевой выход. Поэтому немножко напряжения, немножко больше устаем. Стресс, может, немножко больше. А в принципе - привыкли уже более-менее, все нормально.

На побут і погоду військовим скаржитися не личить. Кажуть, це не удавана бравада - тут, в окопах, випадкових людей немає. Коли обирали професію, усвідомлювали: зброя - не тільки для навчань.

Сергій, майор Збройних сил України:

- Безусловно, мы сюда выезжали не с пустыми руками. Мы все-таки выезжали на охорону та оборону державного кордону. Естественно, у нас все есть. Укомлпектованы по полной. Так что не переживайте, защищать нашу Украину у нас есть чем.

Військові буквально не кажуть, але натякають: побоювалися, что ажіотаж серед цивільних, які кинулися допомагати армії, згодом стихне. Аж - ні! Від передислокації сюди підрозділів минуло кілька тижнів, але, як і спершу, щодня приїздять десятки волонтерів. 

Антон Нат, волонтер:

- Если спрашивать солдат - солдаты вообще говорят, что ничего не надо!. Если офицеров - они говорят больше по потребностям. То, что нам изначально сказали - это спальники, какие-то бытовые вещи. Потому что мы увидели, что они в поле находятся.

Антон - фахівець з аналітичних систем, приватний підприємець. Координує допомогу, яка надходить з різних куточків світу, де нині працюють його знайомі - колишні випускники фізмату. 

Антон Нат, волонтер:

- Даже те друзья, которые живут за границей, с которыми мы учились, уехали после обучения - они тоже волнуются за Украину. Присылают сюда деньги. Сегоня привезли спальники, одноразовую посуду, воду. Прошлый раз еду привозили.

І важлива навіть не допомога сама собою. Обидві сторони кажуть: найголовніше - наочне знайомство мирного населення та збройних сил.

Федір, майор збройних сил України:

- Якась бабуся несе буханку хліба. Якась бабуся несе баночку меду чи десяток яєць. Якась людина, яка має більше можливості - допомагає армії більше. І солдат розуміє: за цей народ, конкретно - за народ, конкретно за цю бабусю, конкретно за ту дівчину, яка намалювала йому малюнок та принесла, показала, на якому жовто-блакитні прапори і слова подяки нашим захисникам: ми вас любимо! - він до останнього подиху буде захищати його. 

Сергій, майор Збройних сил України:

- Безусловно, мы готовы стоять до конца за нашу державу. Никому мы ее не отдадим, поверьте.