На Прикарпатті вже більше сотні біженців з Криму і Сходу України. Івано-Франківськ, Коломия, Косів, Космач, Яремче. Люди прибувають майже  щодня. Одні знаходять адреси за телефоном гарячої лінії. Інші - в інтернеті, у фейсбуці. Переселенці бояться за дітей і дуже хочуть повернутися додому.

Гулізар і Зарина з дітьми приїхали з Симферополя якраз напередодні сумнозвісного референдуму. Кажуть, вирішили забиратися геть, аби вивезти малих якнайдалі подалі від того жаху. Вдома залишилися батьки.

Гулізар, біженка з Криму:

- Везде БТРы, везде солдаты, Уралы, и мы выехали специально днем, чтобы дети не боялись. 10 человек с автоматами, проверяли у всех документы, направляли автоматы в машину прям, спрашивают, почему вы едете.

Добиралися на Прикарпаття власними автівками. Виїздили вранці, бо вночі місто забите військовими. Прямували в містечко Косів, бо саме там їм запропонували прихисток. Місцевий мешканець Ростислав Мартинюк запропонував допомогу сам через інтернет.

Ростислав Мартинюк, мешканець м. Косова:

- З дружиною порадились, вирішили, що можемо прийняти три сім'ї, про це написали. Спочатку сподівалися, що це будуть сім'ї військових, яким погрожували в Севастополі, Феодосії. Через Крим СОС вийшли на Майдан СОС, перевірили на адекватність і передали телефон.

За вакханалією референдуму жінки спостерігали на українських телеканалах. Кажуть, у Симферополі бачили тільки промосковську пропаганду про прагнення увійти до Росії. 

Гулізар, біженка з Криму:

- Никто не ходил на голосование, но наши родители звонят и говорят, что якобы на какой-то участок пришли переодетые в национальных костюмах, специально якобы на российское телевидение, чтобы они снимали, что крымские татары ходят на референдум, что все хорошо.

Гості з півострова зізнаються - вдома їх лякали поганими бандерівцями. Натомість агресію відчували саме від сусідів.

Гулізар, біженка з Криму:

- В глаза одно говорят, а за спиной начинают всякие уже слова говорить, очень нас не радует. Мы разочаровались даже в соседях наших, в русских, с которыми мы столько времени общались.

Зарина, біженка з Криму:

- Здесь верующие, в церкви ходят, общительные, все подходят, спрашивают, как вы там, держитесь, поддерживают. Нам очень нравится, спасибо всем большое.

Гості кажуть, тут ні в чому не обмежені. Місцеві допомагають їжею, речами, навіть у садок дітлахів влаштували. Утім хотіли би повернутися додому. На землю своїх предків.