У Києві на Майдані сьогодні прощалися з 83-річним Іваном Наконечним. Дідусь отримав тяжкі травми під час сутичок на вулиці Інститутській ще 18 лютого. Більше двох тижнів перебував у комі, але врятувати медикам його життя так і не вдалося.

Вісімдесятитрирічний колишній офіцер військово-морських сил СРСР Іван Наконечний став 101-м та найстаршим героєм Небесної сотні, чиє життя урвалося під час протистояння в центрі столиці.

Євген Чебан, племінник загиблого:

- Он пытался быть в самообороне, но вы ж понимаете, что ребята его не брали. Возраст- 83 года, просто не пускали. Он у них был как талисман.

Родичі кажуть: уперше чоловік прийшов на Майдан ще в листопаді. Відтоді щодня був в осередку протистояння.

Євген Чебан, племінник загиблого:

- Он не ночевал здесь, он был свои 5-8 часов, приходил домой, ночевал и шел вновь на Майдан. Он давал присягу, как он мне сказал, в том, что он всегда должен быть с народом.

Галина, знайома загиблого:

- Ну я его тоже просила, ну он говорил, что хоть как-то надо менять жизнь, нельзя сидеть дома.

Вісімнадцятого лютого, коли силовики почали відтісняти мітинґувальників, Іван Наконечний захищав барикади на вулиці Інститутській. Там він і дістав тяжких травм.

Євген Чебан, племінник загиблого:

- Он при немцах был в окупации на кораблях, он видел, что такое смерть и так далее, и он не мог себе представить, что в его возрасте на него кто-то поднимет руку. Удар был спереди, не сзади, его били в лицо. По заключению врачей, это был тяжелый металлический предмет.

Валентина, родичка загиблого:

- Гематома, субарахноїдальний крововилив, й два рази його оперували, один раз, потім реоперація на другий день, але з коми він так і не вийшов.

Кілька років тому чоловік поховав дружину та одного з синів. Близькі зізнаються: він готовий був віддати життя на Майдані.

Валентина, родичка загиблого:

- Він положив до кишені листочки, на яких заздлегідь написав своє імя, призвіще, всі паспортні дані та номер племінниці. Так, він знав, на що йшов, він готувався.

В останню путь Івана Наконечного провели кілька сотень майданівців та родичі з Росії й України. Не зміг попрощатися з батьком єдиний син. Він не захотів приїхати з Санкт-Петербурга через власний страх.

- Герої не вмирають, герої не вмирають.