Українські військові частини в Криму - не самотні! Аби запевнити в цьому вітчизняних вояків і напоумити іноземців у камуфляжі, на вулиці автономії рушила "важка артилерія" - звичайні місцеві мешканці, жінки й навіть діти. Цукерки й квіти - проти автоматів.

Нашвидкоруч намальовані плакати. Жінки усміхаються - лише в очах тривога. Десятки дітей - та їхнього галасу сьогодні не чути. Маленькі кримці міцно тримають таблички й руки матусь. Їхні неньки намагаються докричатися до росіянок. 

- Из-за того, что наши политики не могут найти общий язык, ваши дети, российские матери, будут пушечным мясом на нашей земле, в Крыму. Я вас прошу, встаньте в России, если меня слышат, все матери, мы - женщины - должны остановить это.

На флагштоці - український прапор. За парканом - військовики. Вони вірні присязі і народові. Не здаються. Сказати вголос про це не можуть - озброєні в камуфляжі тримають під дулами автоматів. Ні пресу, ні рідних всередину не пропускають. Підтримати своїх солдатів ідуть місцеві мешканці.  

- Я горжусь нашими военными, и мы пришли сюда их морально поддержать. К сожалению, военкоматы заблокированы, что тоже говорит о том, что русские боятся, что мы пойдем мобилизироваться и записываться в ряды нашей армии, защищать свою территорию.

Захиститися від "захисників" вийшли мешканці військового містечка в Євпаторії. Гості як вдома - прогулюються містом, розмахують автоматами - але їх, запевняють місцеві, ніхто не запрошував. 

- От кого вы нас вообще защищаете? Здесь никто не разговаривает на украинском языке. Здесь все разговаривают на русском. Это бред сивой кобылы. Вы здесь для того, чтобы защитить русский язык? Вы понимаете? Порядок у нас был, пока вы не приехали.

До розмови долучається полковник. Погони, нашивки - не криється - українець. Намагається з'ясувати, якої батьківщини вояки в камужляжі?

- Здравия желанию, товарищ полковник.

- Я полковник, представитель порядка.

- Очень приятно.

На цьому приємність і скінчилася.  Щойно полковник запропонував підійти ближче до окупованої частини. Врешті незнайомці пообіцяли зустріч зі своїм керівництвом, переконують - місцевим.

- Давайте назначим встречу, мы подъедем, узким кругом, вот товарищ полковник, представитель власти, я буду представитель семей - давайте в 9 часов по Москве.

У Бахчисараї по-весняному сонячно. Хто тримає заручниками українських солдатів - жінки вже не питають. Несуть до військової частини цукерки і квіти. В їхніх серцях свято - у занедбаній українській армії справжні, мужні вояки!

- Стоп, стоп! Куда?

- Хотим передать продукты.

- Нет, не нужно. Это просто провокация.

Під натиском журналістів врешті надають коридор лише для двох жінок. Щасливі посланниці народу протягують крізь ґрати продукти і вимовляють лише три слова:

- Дякуємо! Пишаємося! Віримо!