Уночі мітинґувальники захопили обласну адміністрацію та спробували повалити пам'ятник Ленінові в Харкові. Проте вождь світового пролетаріату встояв - протестувальників умовили не скидати його, а прибрати з майдану в цивілізований спосіб. Зранку ж кілька тисяч городян стали на захист Ілліча - його оточили парканом. Тим часом неподалік, біля пам'ятника Шевченку, активісти Євромайдану прощалися із загиблим в Києві Євгеном Котляром. А в середині дня місто сколихнула звістка про повернення на батьківщину Михайла Добкіна й Генадія Кернеса, які заявили, що не покидали своїх посад і залишаються очільниками реґіону.

Мер Харкова Генадій Кернес виходить з аеропорту, наче нічого й не було. Ніби не він учора, після з'їзду депутатів південно-східного реґіону, похапцем покинув країну.

- Ганьба! Ганьба!

- Вы можете не кричать? У вас еще хватит времени.

Кернес визнає, що був у Росії і навіть у Швейцарії, але запевняє: нікуди не тікав і посади не покидав. Це була давно запланована подорож законного вихідного. Звістку про те, що тим часом у Харкові вийшла з-за ґрат Юлія Тимошенко, коментує з гумором і двозначно.

Генадій Кернес, Харківський міський голова:

- Я могу одно сказать. Я знаю это чувство. Что она почувствовала. Я ей желаю скорейшего выздоровления.

На запитання, де Михайло Добкін, мер відповідати не хоче. Лише на прохання Свідка телефонує соратникові.

- Алло, Михал Маркович. Я да, уже в Харькове. Я вот объясняю, что вы завтра должны появиться на работе. Здесь очень много журналистов, я не знаю, сколько их здесь. 100, 150. Они хотят услышать ваш голос. Можно, я включу им громкую связь, чтоб вы им сказали. Пожалуйста. Михал Маркович! Они вас слышат.

- Здравствуйте! (Голос Добкіна з телефону) Я в дороге и через час буду на площади с людьми.

Дійсно, за годину обидва з'явилися на площі Свободи. Де з одного боку харків'яни захищають пам'ятник Ленінові. А з іншого - майданівці заблокували вхід до обласної держадміністрації. Люди під її стінами рішуче налаштовані - не дозволити Михайлові Добкіну повернутися в крісло. На іншому кінці цієї ж площі тим часом тисячі харків'ян боронять пам'ятник Іллічу. Вночі активісти зробили кілька спроб повалити велетенського вождя - але скинути його виявилося не так просто.

Іван Варченко, депутат Харківської обласної ради:

- Чому ми зараз не робимо цей демонтаж в той спосіб, в який було демонтовано багато пам'ятників по Україні? Тому що це найбільший пам'ятник Леніну із тих, які залишаютьс в Україні, це найважчий пам'ятник, який є в Україні. І демонтаж у спосіб "звалити і розібрати на шматочки" може привести до поганих наслідків.

Поки євромайданівці радилися з архітекторами й домовлялися з владою про спецтехніку для повалення Леніна, навколо пам'ятника згуртувалися його прихильники.

Сергій, мешканець м. Харкова:

- Мы здесь собрались, чтобы не дать вандалам, которые ничего не строили, не создавали своими руками - взять и разрушить наш красивый и чистый город.

А опівдні на харківському Євромайдані відбулася панахида. Попрощатися із загиблим у Києві харків'янином Євгеном Котляром прийшли тисячі людей.

Світлана Бугаєвська, подруга загиблого:

- И хотелось бы, чтобы кровь, которая пролилась, она не зря была пролита. Он очень светлый - на уровне сердца это ощущалось. Спокойствие, мир в душе какой-то у него. Но в то же время какая-то решимость.

Євгенові було 33 роки. Альпініст за професією і відомий громадський активіст - зокрема, боронив харківський Лісопарк від вирубування три роки тому. Батько просив не їхати на Майдан, але син сказав - не може залишатися осторонь. У столиці Євген загинув від вогнепального поранення в шию.

Валентина Котляр, тітка загиблого:

- Отговаривал его. Но он все равно… Мы уже не стали сопротивляться. Отец его просил, но это было бесполезно. Мы знали, что он все равно…