Вчитися ніколи не пізно. Надто, якщо попереду - кілька тривалих років арештантського життя. Так уважають учні вечірньої школи Черкаської виправної колонії № 62. Яка вона - освіта за ґратами?

Викладач з учнем:

- "Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором". Односкладне чи двоскладне?

- Двоскладне.

На перший погляд, це звичайнісінький клас вечірньої школи. Та тільки прізвища учнів нашиті на спецодязі, а за процесом пильно наглядає працівник у формі. Так навчають у Черкаській колонії №62. Усі школярі тут відбувають ув'язнення за тяжкі злочини. Цьому хлопцеві - 22. За гратами він уже 4 роки.

Олександр, засуджений:

- Посещаю эту школу уже на протяжении 1,5 года, 11- 12 класс для того, чтобы иметь полную среднюю освіту.

На волі він встиг закінчити лише 9 класів. Тут намагається надолужити.

Олександр, засуджений:

- Большинство людей, которые сами стремятся учиться, иметь образование, и они ходят, как говорится - насильно никто не заставляет, сами ходим, сами записываемся заранее, чтобы посетить школу.

У цього засудженого попереду ще 6 років заґратованого життя. У свої 26 уже закінчує школу.

Ігор, засуджений:

- Я учусь здесь в 11-д классе, на протяжении третьего года. Я для себя пришел сюда учиться, чтобы получить какое-то образование, ну, полное образование получить, потому что на свободе не получилось так доучиться. Я учился в ПТУ, но на экзамены не пришел, потому что не получилось.

А не вдалося, бо завдав тяжких тілесних ушкоджень знайомому. За це дістав 9 років ув’язнення.

Ігор, засуджений:

- Здесь у меня много времени, я не хочу это время провести бесцельно, я хочу что-то взять для себя полезного с этого времени, которое я провожу здесь.

Загалом повну середню освіту в колонії здобувають півтори сотні засуджених. Дев'ять із сімох учителів - жінки, хоча поза камерою вони кажуть, що учні тут, як і у звичайних вечірніх школах, показувати свої обличчя перед об’єктивом не хочуть. В установі ж зазначають: скарг від учителів немає.

Сергій Міркулов, психолог Черкаської виправної колонії №62:

- Наші учні та їхні учні - вони не скаржаться, нічим вони не отлічаються для них. Вони всі рівні.

Окрім середньої освіти, в колонії можна здобути й фах. Шістдесятивосьмирічний Микола Олександрович - один із найстарших засуджених - буде фрезерувальником. Чоловік відбуває покарання за вбивство. Вийде на волю за 4 роки.

Микола Олександрович, засуджений:

- Мені це цікаво, потому що я на волі робив слесарем, був зв’язаний з цею роботою, я робив тут на Черкаському азоті, 16 років там робив. Сюда попав в колонію, прийшов повторити все це, вийду на волю - може, прийдеться робити.

Усі ці люди, незалежно від віку й терміну ув'язнення, вірять, що там, на волі, почнуть нове життя. А яким воно буде - залежатиме лише від них.