Сивина - в голову, біс - у ребро. На Волині затримали 57-річного чоловіка, що понад десять років тримав у страху маленьке поліське село: регулярно лупцював мешканців, а за спроби поскаржитися обіцяв спалити хату. Від власної безкарності розбишака таки догрався до вбивства.

Садибу Івана в Хотешеві місцеві обходили десятою дорогою. Її власника називали не інакше, як "терорист", а потрапляти йому на очі боялися і старі, і малі. Знехтував таким правилом лише 50-річний Володимир. У село він переїхав недавно, тож про лиху вдачу сусіди довідався запізно. На біду засперечався з ним про земельні межі. Та ще й першим кинувся навкулачки.

Іван, затриманий:

- Вибив мені зуба, і я взяв так о - і почав ножем махати. А він наліз, і я нечаянно йому з розгону ввалив. І все. Господи, хай би ліпше вбив би мене…

Однак у міліції переконані: таке каяття затриманого - лукавство. Усім, з ким чоловік не помирився, погрожував чи сокирою, чи ножем. Дісталося навіть місцевому панотцеві. Священик мало не попрощався із життям, коли спробував лиходія настановити на розум. У нього сільський "терорист" стріляв із мисливського карабіна.

Вадим Антонюк, дільничний інспектор Камінь-Каширського РВ міліції:

- Притягувався він і по хуліганству. Раніше на нього були скарги від односельчан, заяви від сусідів по факту погроз. Чоловік він специфічний, інколи вів себе неадекватно. Конфлікт був у нього із місцевою владою: приходив у сільську раду і лаяв секретаря нецензурними словами. Король весь час притягувався до відповідальності, але реагував своєрідно. Зверхньо. Був завжди правий.

Розбишака знав:якщо зловлять, то міліція пригадає йому всі попередні подвиги. Тож покинув сусіда помирати із ножем у грудях й накивав п’ятами.

Олександр Іванисик, старший слідчий Камінь-Каширського РВ міліції:

- З місця події він втік. Переховувався певний час, поки не стемніло. Біля болота сільського ховався у траві. Потім перебрався до хати-пустки, де був затриманий. Добре спрацював дільничний. Громадськість залучив, і спільно виявили.

У селі, де мешкав різник, переводять дух. Люди кажуть: нарешті, вулицею ходитимуть спокійно. Із п'яти сотень жителів Хотешова подальшою долею різника переймаються лише двоє: його дружина та мала дитина.