Жінка продовж років терпіла знущання чоловіка й, нарешті, не витримала. При дитині розтрощила голову коханому молотком. Так на Одещині завершилася сімейна драма, до якої призвели пияцтво, ревнощі й безвихідь.

Сім’я Василя й Світлани мешкала у вагончику серед степу. Перебивалися випадковими заробітками, пиячили й билися при меншій донечці. Того дня, після чергової гулянки, чоловік відмовлявся йти на роботу. Жінка наполягала, - з цього й розгорівся конфлікт.

Сергій Гречанюк, керівник сектору Роздільнянського РВ міліції: «В ходе ссоры потерпевший избил нашу подозреваемую. После чего по пути следования на работу он в алкогольном опьянении упал с велосипеда. Значит, она попросила свою дочь младшую 11-летнюю принести молоток. Дочь принесла, и она нанесла ему несколько ударов в височную часть головы».

Тіло чоловіка вбивця сховала в ямі під деревом, закидавши його гіллям. До міліції заявив на матір її старший син.

Син затриманої: «Мам, не плачь. – Зачем я это сделала?! – Мам, не плачь, пожалуйста».

Затримана: «Я не знаю, что на меня нашло, какой-то дьявол! Я его просто отсылала на работу, а он не хотел. Я говорю, ну как же, ребенку надо и курточку купить, и сапоги. Иди на работу! А он не хотел, еще руки протягивал».

У затриманої залишилося трійко дітей. Вони маму шкодують, а ось вітчима - ні. Кажуть, те, що сталося – закономірність. Рідним батьком загиблий був лише маленькій Олі. За своє коротке життя й вона натерпілася різного.

Доньки затриманої: «В тот день папа маму ударил два раза по голове кулаком и еще раз в глаз. У нее был прямо на брове синяк. – Он все время ее и вилами, и чем хочешь, инструментами, кулаками. – Да, это всегда было».

Батько був справжнім тираном. Через його недбальство у 20-річного сина досі немає паспорта, молодшу дівчинку навіть не пускали до школи.

Доньки затриманої: «Ты уже в каком классе? – В 4-ом, но я должна быть в 6-ом. – Почему? – Мне 11 лет. - Она поздно пошла, он вообще ее не пускал, можете себе представить? Он говорит: а зачем? Ей деньги надо научиться считать, а зачем учиться?»

Олександр, син: «Он меня тоже бил всю жизнь. Он в школу меня толком не пускал. В школу не ходил, не выучился, как положено».

Усі троє дітей чекатимуть маму з в’язниці, бо злочин їй пробачили. Найгірше доведеться найменшій Олі - її віддадуть до притулку. Уся турбота про рідних тепер лягає на плечі старшої Тетяни.

Тетяна, донька: «Ну, конечно, я же ее не брошу, буду помогать. Буду забирать, как получится. У меня тоже ребенок маленький. Как-то будем, уже хуже не будет, что она жила здесь, видела это все. Хуже уже не будет».

За злочин убивцю судитимуть. Та хто більше постраждав у цій історії - дорослі чи діти – визначити складно. // Оксана Піднебесна, Влад Величко, Одеська область, НТН