 |
  |
Володимир Григорович двері свого будинку завжди надійно замикав. Неначе боявся, що до хати завітає лихо. Жили з дружиною тихо й спокійно. У рідному місті пенсіонерів любили й поважали – були освіченими, інтелігентними і чуйними людьми.
Та якесь погане передчуття не давало спокою подружжю, тому до оселі пускали лише найближчих знайомих.
Тетяна Степанівна, сусідка загиблих: «Были хорошие люди, добропорядочные, они никогда в сторону от беды никогда не уходили. Если где-то какая-то беда случилась, они всегда помогут, в любом случае. Или где-то у кого-то похороны, или горели у нас недавно - они всегда-всегда помогут».
Сергій не раз переступав поріг їхнього будинку, адже жив по сусідству. Лікарі за професією, вони співчували у труднощах. І молодика виручали не раз.
Хоча звертався він до них зазвичай, щоб узяти в борг. Того дня зайшов до старих також по гроші. А те, що сталося, не може пояснити навіть собі.
Затриманий: «Ну, вбив. Як запаморочення. Нічого не помню, нічого не бачив».
Де взялася та жорстокість, з якою нелюд убивав пенсіонерів, не збагнуть ні сусіди, ні міліціянти.
Тетяна Степанівна, сусідка загиблих: «Я не знаю, как над такими людьми можно так издеваться. Это не человек. Это зверь какой-то, какая мать его родила?»
Юрій Саленко, керівник відділу Хорольського РВ міліції: «Оперативники з досвідом були шоковані тілесними ушкодженнями і тортурами, якими катували це подружжя».
Шукаючи наживи, молодик перевернув у будинку пенсіонерів все догори дригом. Узявши гроші та прикраси, подався до найближчого закладу гральних автоматів. Там його і знайшли міліціянти.
Проти злочинця порушили кримінальну справу. А двері цього будинку тепер відчинені. Бо там ніхто не живе.