 |
  |
У цьому будинку жила тиха роботяща сім’я. Тут у селі Наливайківка ніхто ніколи не чув між ними лайки, не бачив бійки, аж поки одного дня в онука не піднялась рука на старість.
Діда Степана в селі поважали. Був спокійний, працьовитий, а головне – непитущий. Його донька з молодшим онуком уже давно вибралася до Америки, тож єдиним помічником був онук старший – Геннадій.
Валентина Колісна, сусідка: «Гена з дідом все робили по хазяйству, город держать, корову держать, свині держать, гусей держать, так треба ж робить».
Для Геннадія старий теж був єдиною близькою людиною. Адже власної сім’ї чоловік до 40-а років так і не завів. Не мав і роботи. Сусіди пліткують, що без особистого життя в чоловіка почалися проблеми з психікою.
Валентина Колісна, сусідка: «Ну, Гена, як вам сказать, трошки з повадками. Чи в голові, чи бог його знає де».
Жили дід і онук небідно – родичі з Америки допомагали. Утім, сварка між ними виникла саме через гроші. Геннадій частенько виносив з оселі харчі. Тож коли зникли гривні, старий вирішив, що вкрав родич.
Геннадій, затриманий: «Я прийшов од баби Вери, а вин начав на мене кричать, давай дві з половиною тисячі, показуй кармани внутрені, шо нема кошелька. Я кажу, я не брав нічого. Ви просто мого діда не знаєте, вин як начне кричать, дак лучше з хати тікать, сильно ругається».
Геннадій терпів крики діда хвилин з 20, а потім вийшов на вулицю, взяв палицю і вдарив кілька разів старого по голові й руках.
Олег Янчинський, перший заступник керівника Макарівського РВ міліції: «Він каже, що першочергово цілі вбити діда не було, просто не здержався. Ну, наніс удар по голові. Чого по голові пока, каже, об’яснить не можу, тим більше після того, як він наніс удар, пішла кров, все лице він повитирав, поклав на диван».
Від травм дід помер. А його вбивця втік. Шукали його всією обласною міліцією вісім місяців. Аж одного дня він сам прийшов у село.
Олег Янчинський, перший заступник керівника Макарівського РВ міліції: «З практики відомо: скільки б злочинець не бігав, все одно його тягне додому хотя би появиться. Скажем так: спасибі громадськості, яка його побачила і одразу ж зателефонувала в міліцію».
Геннадій розказав, що весь цей час ночував у підвалах та на горищах. А вдень збирав склотару – цим і заробляв на життя. Каже, що дуже не хоче сідати в тюрму, тому й переховувався так довго.
Генадій, затриманий: «Ну, посадять в тюрму, дай Бог, шоб в гарну якусь тюрму, а не з бандитами».
Тепер цей будинок стоїть пусткою. Лише сусіда - дід Микола навідується сюди: годує собак, гусей і курей, які лишилися від хазяїв. Бо ж одному з господарів уже не судилося сюди повернутися, а іншому ще років 10 бути в неволі.