В Україні щороку роблять менше двох сотень операцій із трансплантації. А треба - учетверо більше! Знімальна група "Свідка" побувала на операції з пересадження печінки. Та поспілкувалася з хірургами. Чому українці їдуть по допомогу за кордон? Що може запропонувати вітчизняна медицина?

Бабуся тримає в руках маленьку долоньку трирічної Насті - й читає молитви. Сьогодні у жінки найтяжчий день у житті - вона проводжає на операцію двох своїх онучок. Юлія віддає частину печінки своїй маленькій двоюрідній сестрі Насті. Бабуся від хвилювання не може вимовити й слова. Про біду, яка трапилася в родині, розповідає мати дівчинки. 

Олена Кузнєцова, мати хворої дівчинки: 

- Комиссия больничная не пропускала нас, нужна была бабушка, чтобы подтвердить, бабушка подтвердила, что одна внучка отдает часть своей печени другой, как бы ни было ей тяжело.

У Насті крептогенний цироз печінки. Без пересадки дівчинка була би приречена. На щастя, її сестра підійшла як донор і зголосилася віддати частину печінки. Юлія - вже в операційній. Маленьку Настю привезуть за кілька годин.

Олена Кузнєцова, мати хворої дівчинки:   

- Я очень ей благодарна, очень, что она спасет моего ребенка. Я буду за нее молится. Я хочу благословить их руки, ум их за то, что они такую работу делают, дай Бог им всем здоровья.

Трансплантація печінки - операція надскладна. Щоб пересадити частину органу від однієї людини іншій, треба провести надзвичайно ретельні розрахунки.

Марина Борисполець, кореспондентка:

- Тут, в клініці Інституту Шалімова, відбувається оерація по пересадженню печінки. Тут знаходиться 23-річна дівчина, і зовсім поруч, лише за кілька метрів, готують до операції її хвору трирічну сестричку.

Триває операція щонайменше 12 годин! Весь цей час медперсонал не відходить від пацієнтів. Працюють під музику.

- Когда шьем артерии - Вивальди, а так - слушаем блюз, рок.

Олег Котенко - хірург зі світовим ім'ям. Всі пересадження печінки в інституті Шалімова робить саме він. Трансплантолог каже: в Україні такі операції роблять якісно, утім - нечасто. Бракує і місць у лікарні, і кадрів, і головне - фінансування.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- В прошлом году мы сделали 17 трансплантаций, обычно 13-15 в год. Можно увеличить количество трансплантаций, но обеспечить больных на сегодня нечем, все больные сегодня покупают сами, за свой счет, и иммуносупресии, и нити, и все. Это программа дорогостоящая.

Яні пересадили печінку ще 2014-го. Частину органу їй віддала мама. Та оперували дівчинку не в Україні, а в Бельгії.

Олена Помігалова, донор:

- Очень здорово все проходило. Первый месяц мы пролежали в клинике, потому что у нее были осложнения. После выписки из клиники мы там гуляли.

Яна Помігалова, колишня пацієнтка:

- Уже все забыла. Был большой живот. Мне было тяжело ходить. Я долго не могла - минут 20. А сейчас я и бегаю, и физкультурой занимаюсь, и с мальчиками дерусь.

Українські хірурги запевняють - роблять операції не гірше. Просто люди їм чомусь не довіряють.

Олег Котенко, керівник відділу Національного інституту хірургії та трансплантології ім. Шалімова:

- Сегодня каждая семья выбирает место, где им удобней делать, и большинство деток делают у нас. Едут туда те, кто может оплатить. В Швейцарию или Германию едут.

Киянка Вікторія віддала частину печінки ще в далекому 2005-му. Жінка рятувала свого синочка.

Вікторія Білик, донор:

- Я отдала печень, вопрос не стоял, что кто-то другой будет, у нас закон так устроен, что от трупной нельзя.

Вікторію та її сина Георгія оперував Олег Котенко. А от за кордоном у пересадці печінки жінці відмовили. Бо син мав дуже низьку вагу! Тож Георгій став одним із перших пацієнтів, якому трансплантували печінку в Україні. Відтоді минуло одинадцять років, і Жора зараз - геть не схожий на хворого. Ходить у школу, займається спортом і гуляє з улюбленою Зарою.

Кожні батьки мають право обирати, де робити операцію дитині. Однак в Україні це можливо лише від рідного донора. Від неродинних у нас пересадки заборонені законом.