Нестерпний сморід, гори непотребу, суцільна антисанітарія та зграя собак. Мешканка Бородянки влаштувала в своїй однокімнатній квартирі звалище! Відходами у неї забито все під саму стелю! Сусіди - стогнуть. Чи можна знайти управу на жінку із синдромом Плюшкіна?

- Таня, одкрий двері.

- Не буду я откривать.

- Бігом, тобі щось скажу.

За цими дверима - справжнісіньке пекло. Ціла гора усілякого непотребу, який гниє та нестерпно смердить. Власниця помийних скарбів уперто не впускає знімальну групу "Свідка". Але зайти всередину допомагають сусіди, яким давно урвався терпець.

- Подивіться, що тут робиться. І ціла куча собак. Це називається - сарай кращий, як у тебе в хаті.

- Я уберу. Да не трогайте мене.

Квартира Тетяни ледь не під стелю забита мотлохом. Жінка фанатично любить копирсатися на смітнику. Знайдені артефакти несе додому. Тепер серед ексклюзивного інтер'єру Тетяні самій ніде дітися.

- А де ви спите? А де вона спить?

- Там десь, в мусорі спить. У срачеві.

Тут же, серед сміття, і справляє нужду. Унітазу в квартирі немає! Тетяні за несплату комунальних відімкнули світло й воду.

Людмила, мешканка будинку:

- В неї нема ні води, все в неї відрізане. Ви прикиньте, яке там може бути. То всі собаки, які де іспражнєнія, воно ж все там. Воно не змивається.

Та схоже - відсутність води не надто турбує жінку. Чорними від бруду руками Тетяна гладить собак. Їх у неї шестеро. З квартири долинає жалібне виття цуценят. Жінка обіцяє вивезти їх з будинку.

Тетяна, колекціонерка сміття:

- Я сьогодні однесу на базар. Візьму піду ящичка, да й це, візьму тачечку, там в мене, на етом самом. Да завезу, там в мене люди попросили. Тільки не показуйте мене по телевізору. Не нада. Бо мені стидно. Понімаєте?

Тетяна щоразу при журналістах обіцяє виправитися. Однак сусіди воюють із нею уже 15 років! Куди тільки не зверталися! Та все марно - адже квартира жінки - приватизована.

Євген Кузьмін, юрист:

- Нажаль, якщо дана квартира є у власності цієї ососби, то виселити її ніхто не зможе без її, звісно що, згоди.

Мешканцям будинку допомагають лише комунальники. Вони регулярно розбирають мотлох. Вивозять - машинами!

Юрій Патока, директор комунального підприємства Бородянської селищної ради:

- Раз у квартал ми до неї приходимо, щось питаємся помогти убрати по жалобі мешканців. У тому кварталі ми і цуценят були забрали, в кількості, по-моєму, 5 штук. І вивезли з неї два прицепа сміття.

Та це - ходіння по замкненому колу. Бо Тетяна накопичує непотріб зі швидкістю світла. Цьогоріч місцеві чиновники, аби бодай трохи зменшити страждання сусідів, купили Тетяні нові двері. Аби в під'їзді менше смерділо. Та люди потерпають не тільки від запаху. Вони панічно бояться підхопити інфекції, які розмножуються у перегниваючому смітті.

Надія, мешканка будинку:

- Вона больна людина. Вона дибільством страждає. Її треба десь ізоліровать, в якесь заведєніє, щоб вона десь, щоб занімалися органи і щоб лічили її.

Однак і тут справа заходить у глухий кут. В Україні не можна госпіталізувати пацієнта у психлікарню без його згоди! А Тетяна, звісно, вважає себе здоровою. Таких, як вона - вистачає у кожному місті. Це люди, які страждають так званим "Синдромом Плюшкіна". Вони збирають непотрібний мотлох та захаращують ним свої домівки. І не можуть зупинитися. А жити поруч із ними - нестерпно.