Діти-мауглі. Юрко та Любомир від народження жили немов хатні тварини. Годувалися з підлоги, спали на грязному дранті та ніколи не виходили з хати. Бо не вміли. До такого стану хлопчиків довели власні батьки. Вже минуло два роки, як дітьми опікуються лікарі та соціальні служби. Батько свій термін вже відбув, а мати вочевидь дітей може і не побачити. Жінка на лікуванні у спецзакладі. Як почуваються зараз Юрко та Любомир і чи змінилися хлопці?

Ось ці кадри два роки тому вразили всю країну! Двох дітей, Юрчика та Любомира, батьки роками не випускали на вулицю. Ув'язнені власними батьками малі постійно лежали у брудному лахмітті і їли, як тварини, з підлоги. На відео хлопчиків, яких назвали мауглі, вилучають соціальні працівники. Ось так мати пояснює знущання над власними синами. Її зізнання приголомшує!

Наталія, мати дітей:

- Тому що мені тоже випускати, мені постійно тово, тоже мені то надоїло - випускати дітей. Діти по крайній мірі не голодні і вони в мене були завжди ситі. Гуляти на подвір'я трохи випускала, форточки постійно були повідкривані в хаті.

Після того, як з хати-тюрми хлопчиків звільнили, їхню матір відправили до психіатричної лікарні. Батькові ж суд виніс вирок - два роки позбавлення волі. Дітей госпіталізували. Любомирові тоді було 13. Він не розмовляв, не вмів ходити і навіть тримати ложку у руках. Шестирічний Юрчик ще й не розгинався, бо роками лише сидів. Вони дуже боялися людей. Лікарі робили усе можливе, аби хлопчиків повернути до нормального життя. Але минуло два роки. Юрчик так і не заговорив, але сильно змінився. Він із братом вже живе у будинку-інтернаті для розумово відсталих дітей. У вісім років хлопчик вже добре бігає, більше не боїться дорослих і не лише плаче, але й сміється.

- Де, Юрчику, в тебе носик? Є носик у Юрчика. А де очка? Покажи, де очка. А ротик? То ротик так. А очка?

Галина Смаргович, психолог Роздільського будинку-інтернату:

- Він самостійно пересувається, вже їсть з ложки. Їсть все, ну трошка ще подрібнюєм йому їжу, бо він ще не жує. Але має навчитися жувати.

У п'ятнадцятирічного Любомира справи гірші. Він так і не почав ходити і самостійно їсти. Але реагує на позитивні емоції.

- Бачите, що він любить? Любить за вушком, реагує на такі дотики.

Він цілими днями сидить, підібравши ноги під себе - саме так, як звик роками у батьківському домі.

Марія Стецька, педагог-реабілітолог Роздільського будинку-інтернату:

- Любомир змінився зовнішньо. Він чистий, охайний, нагодований. Емоції він виявляє під час годування, під час купання. Роздягатися не любить. Але сам купіль, водичку він позитивно сприймає.

Та найстрашніше те, що братики не відчувають один до одного любові.    

- Він не сприймає братика, його не сприймає, він не сприймає братика. Абсолютно. Вони як чужі.

Раз на місяць до Юрчика та Любомира приїздить батько. Він відбув рік у в'язниці і вийшов достроково. Повернулася після лікування додому і його дружина. Та поспілкуватися з подружжям нам не вдалося.

Вікторія Балицька, кореспондентка:

- Це та оселя, яка стала багаторічною в'язницею для Юрчика та Любомира. Сам звідси дітей вилучили соціальні працівники. Зовні тут мало що змінилося і, як і два роки тому, ніхто не відчиняє дверей.

Хлопчиків можуть віддати батькам, однак за однієї умови - діти мають жити в чистоті та турботі. Батькові поки що не довіряють.

Володимир Лис, керівник відділу Львівської обласної держадміністрації:

- Він не виконав ще одну з вимог, яка була: це є створення житлово-побутових умов, які би мали відповідати для утримання дітей. Особливо діток з особливими потребами. Є йому ще над чим працювати.

У будинку-інтернаті вихованці можуть жити до тридцяти п'яти років. Та педагоги сподіваються, що Юрчик та Любомир колись нарешті відчують сімейний затишок та батьківське тепло.