Як не встигаєте на роботу - записуйтесь на курси паркуру. Тоді вам не стануть на заваді ані перила, ані сходи, ані паркани. Та ще й схуднути можна. Чи полюбляють українці паркур і якими карколомними трюками дивують ті, хто вправляється в ньому давно?
Вони пролазять крізь найменші щілини. Ще й демонструючи при цьому неабиякі акробатичні трюки. Дерева, перила та стіни для них теж не перешкода. Це трейсери - простіше кажучи, люди, які тренуються фізично долати будь-які перепони на своєму шляху. При цьому не руйнуючи природнього середовища, а пристосовуючи свої рухи до нього. Сам же вид спорту називається паркур - у перекладі як смуга перешкод.
Ці кадри зняті 1930 року. На них - перші паркур-спортсмени. Хоча офіційно в той час такого виду спорту ще не існувало, та трюки тодішніх трейсерів аж ніяк не поступаються видовищністю нинішнім.
А це сучасний фільм "13-й район", в якому головну роль зіграв найвідоміший трейсер у світі француз Давид Бель. У середині 90-х він подарував паркуру друге життя. Свого знаменитого співвітчизника беруть за приклад і інші французи. Цю четвірку знають чи не в усьому світі. Їх називають шибайголовами. Бо вони не спиняються ні перед чим. Останні чотири роки хлопці подорожують країнами. І на незнайомій місцевості удосконалюють свої трюки. Нині в Україні.
Ніко, трейсер:
- Ми з друзями взяли карту, подивились, і - ооо, Україна це круто, ну ж бо поїхали.
Поло, трейсер:
- Ми їздимо, аби пізнати нову культуру і стати більш відкритими, вчитися чомусь новому, пізнавати нових людей і по-новому дивитися на паркур.
Найдосвідченішого з четвірки, Лео, який нині вже має контракт з великою світовою рекламною агенцією і заробляє завдяки паркуру, стати трейсером надихнув фільм.
Лео, трейсер:
- Я подивився фільм Ямакасі, побачив, що там витворяють герої і просто сказав: вау, це неймовірно! Відтоді і узявся до паркуру. На той момент мені було 12 років.
В українця Миколи історія приходу в паркур схожа.
Микола Гузенко, трейсер:
- Появились фильмы, как 13 район, и все узнали, что такое паркур. И весь район мой тоже начал заниматся паркуром. Им заниматся можно где угодно, в любое время, в любом месте.
Якщо трейсер поставив собі за мету дістатися від пункту А до пункту Б, він не буде користуватись трамваєм та зважати на різноманітні перешкоди. Натомість перестрибне паркан, не піде через ворота, а проскочить крізь дірку в огорожі, щоб не шукати проходу, й зістрибне з високого підйому, не витрачаючи час на пошук сходів. Навіть фасади та дахи будинків можуть стати елементами "траси" в паркурі - якщо вони стоять на заваді свободі пересування трейсера. Звісно, передусім це практика дозвілля - більшість трейсерів дістається місця роботи та навчання стандартними способами й маршрутами, паркур же практикують у вільний час.
Сандра Конопацька, трейсер:
- С вещами как-то не очень удобно перескакивать, в джинсах тоже, как-то девочка красивая, прическу испортить... Нет. Оно в экстремальных ситуациях да, помогает, например, убегать от собак или мало ли, где-то в походах тех же всякие навыки баланса и скалолазанья.
Заядливі трейсери кажуть: для них паркур - це не просто вид спорту.
Сандра Конопацька, трейсер:
- Паркур - это одновременно и спорт, и искусство. С одной стороны это все-таки какая-то физическая нагрузка, поддержание себя в физической форме. Это искусство - искусство перемещения в городских условиях.
В Україні є навіть школи, де можна навчитись паркуру. Але для того, щоб дати новачкам перші ази, потрібні спеціальні майданчики. У Києві такий один.
Микола Гузенко, трейсер:
- Собственно говоря, мы спроектировали эту площадку. Нам выделили территорию, и мы за собственные средства сделали. Здесь мы уже вложили примерно 30 тысяч гривен. По Украине таких мест единицы - если они вообще есть.
Тож більшості новачків залишається на свій страх і ризик навчатися трюкам просто неба в необладнаних для цього місцях.