По тіло маніяка Анатолія Онопрієнка не прийшов жоден з родичів. Його ховатимуть коштом Житомирської виправної колонії номер вісім, де засуджений відбував довічне покарання. За тиждень до смерті кривавий убивця вперше в житті сповідувався.

Анатолій Онопрієнко. Його смерті бажали тисячі людей. І ось - найкривавіший серійний убивця України помер. Людину, в якої, здавалося, немає серця, загнав у могилу серцевий напад. Сталося це у Житомирській виправній колонії номер вісім. Нелюдові було 54.

Анатолій Бобриньов, в.о. керівника управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області:

- Близько 16 години 50 хвилин молодший інспектор при обході поста сектору для тримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі , у камері 240 виявив, що засуджений Анатолій Онопрієнко знаходиться у непритомному стані, після цього негайно викликано чергового фельдшера, та після надання реанімаційних заходів о 17 годині 15 хвилин було констатовано біологічну смерть.

1999 рік. Цього суду над маніяком чекала вся країна. Вирок зачитували 14 годин. Весь час Онопрієнко мовчав. І байдуже спостерігав за дійством. Так само байдуже він убивав: жорстоко позбавив життя 52 людей. Винищував цілі родини, не шкодував навіть немовлят. Позбавляв людей життя Онопрієнко від сходу до заходу, від  півдня до півночі. Вимальовуючи таким страшним способом на карті України кривавого хреста. Вперше він убив 1989 року. Найбільше людей занапастив у Братковичах на Львівщині, аж 12.

Ольга, мешканка с. Братковичів:

- Понищив, побив двох сусідів в нас та й так тяжко було б всьо то перенести , ми вікна мали всі в гратах, руки подряпали всі ,коли малювали то всьо, а як тяжко було дивитися на ту жінку, бабцю, вона років 10 вже в лікарні.

Богдана, мешканка с. Братковичів:

- Тих пілатів. Там дід, і баба,  і невістка, і син, і внук маленький - всі загинули.

Марія Малиновська, дружина загиблого:

- І так випадково, мій чоловік йшов з роботи, додому , і він вийшов до нього на дорогу, під курткою мав захований той обріз, і він розвернувся пішов додому, а той вистрілив йому в спину, чоловік впав і ше раз в голову, попав прямо в око. Я мала чоловіка - золото, а не людина ,він кота не обідив, він допомогав всі, скажіть, чи ви би простили?

Його шукали тисячі правоохоронців. А в березні 1996 упіймали у квартирі жінки, яка в нього була закохана. Маніяка засудили до страти. Утім, через мораторій на смертну кару, вирок замінили на довічне ув'язнення. Свій термін Онопрієнко відбував у Житомирській виправній колонії №8. Майже ні з ким не спілкувався. Сидів сам, ділити з ним одну камеру ніхто з в'язнів не хотів. Ніхто й не провідував. Хоча убивця мав брата й сина. Телевізора не дивився, утім читав книжки. Вперше за десять років маніяк дав журналістам інтерв'ю лише 18 липня цьогоріч. Він вперто, як і раніше, наполягав, що вбивати його змушували голоси.

Анатолій Онопрієнко (2013 р.):

- Это с ничего, 52 человека убиты, я ж их вообще не знал этих людей, я ж просто человек, я ж не есть какой-то супермен. Я ж не есть какой-то маньяк или кто, у меня этого нет ничего, я говорил на следствии, что я да, с целью ограбления, я убивал людей с целью ограбления. Нет, я с целью ограбления не убивал.

Онопрієнко пробув за гратами 17 років. Та вперше щиро покаявся лише за тиждень до своєї смерті.

Вадим Шапран, протоієрей:

- Ровно за неделю, 20 августа я пришел, его привели ко мне в церковь тюремную, сняли с него наручники, и мы один на один на исповеди остались он совершенно искренне каялся за всю свою жизнь, что меня поразило , что он через неделю преставился, совершенно неожиданно господь принял его душу.

Після смерті родичі Онопрієнка так і не звернулися з проханням видати тіло, щоб його поховати. Тож небіжчика похоронять коштом установи, яка його утримувала. А ось де, з етичних міркувань не розголошують.