Волинь страждає від бобрів. Оточені меліоративними каналами ліси гинуть від хазяйнування гризуна. Тварина будує загати й підіймає рівень води в ярах: підтоплено дедалі більше зелених насаджень. Як рятувати природу - ніхто наразі не знає, адже відстрілювання тварин не є правильним виходом.

В угіддях державного підприємства "Маневицький лісгосп" симпатяг з двома зубами попереду - за півтисячі. Цю місцину вони уподобали через щільність насаджень вільхи, берези, осики. А ще через воду, якої тут вдосталь навіть у посушливий період року. Не втратити її - головний клопіт бобрів. От тільки на спорудження дамб, що подекуди перекривають цілі канали, тварини беруть лише здорові дерева.

Микола Корець, заступник директора лісгоспу:

- Значить, валять дерево вони. Займаються заготівлею на зиму. Осика, тополя, осока. Ці дерева вони валять. Гілки вони заготовлюють, поїдають їх, а дерева перегризають, із кори і бруду роблять отакі загати. За допомогою болота і відходів дерев.

У таких хатинках, що інколи сягають трьох метрів заввишки, тварини живуть цілими колоніями. Ось в цій, приміром, до 15 особин. Сліди бобрового господарювання видно неозброєним оком. Індикатор - кількість підточених чи звалених дерев.

Віталій Пащук, головний лісничий Новочервищанського лісництва:

- Десь приблизно років 8 в нас така біда з тими бобрами. Ну, яка від них шкода, те, що вони дерева валять - то саме собою - їм теж треба щось їсти. Це живі істоти, я рахую. А просто вони підтоплюють ліс. Сильне підтоплення лісу йде. Такого, як вільха, березові ділянки. І ми не можемо їх взяти зрізати, бо дуже багато води, несемо великі затрати.

Лісівники кажуть: рік надмірної вологи - і дерево гине. Тож рятувати тополі, що їх залило через боброву "архітектуру", слід вже сьогодні. Головно, відстрілом самих гризунів.

Микола Корець, заступник директора лісгоспу:

- На території України, в семи областях, проходить відстріл. Ліцензійне полювання на бобра. На мою думку, треба на території області нам теж треба ввести це полювання. Ліцензійне полювання. Це буде регулювання соціальності бобра.

- Що для цього потрібно?

- Дозвіл.

- На разі його ще немає?

- Ще немає…

Такі заходи лякають природолюбів, які побоюються, що узаконене полювання знищить усю популяцію. Схожа ситуація була на початку двадцятого століття, коли через цінне хутро гризунів вибили чи не скрізь.

Сергій Цюриць, еколог:

- Ми думаємо, що можемо регулювати чисельність бобра, а хтось - чисельність українського народу. Але, на мій погляд, бобер - будівничий, хороший сім'янин. Дбає за жіночку-бобриху, діток. Очевидно, він потребує нашого прискіпливого вивчення і намагання зрозуміти: чому у нас є, нарешті, бобер. Мабуть, це радість…

Такої радості не поділяють поліські селяни. Позаяк бобри в окремих районах завиграшки конкурують з дикими кабанами у поїданні їхньої городини. Плантацію моркви, буряків, картоплі вони можуть знищити за дві ночі. А спробуєш відігнати - атакують.

Володимир, мешканець с. Карасина:

- Якщо зачепиш, то нападе. А якщо не чіпати, сам ніколи не чіпатиме.

- А нападає, то як саме діє?

- В човен може скочити так, як зараз пливемо.

Як же вберегти від бобра ліс і городину без застосування рушниць, на Волині поки не знають. Підказку лісники шукатимуть за кордоном. Якщо ж і там не довідаються, винесуть питання на загальнодержавний рівень.