 |
  |
У цього хлопця своя історія. Зі страшною хворобою він відчайдушно бореться продовж двох останніх років. Діагноз – рак - Назар почув у 16-ть. Під час чергового медогляду лікарям не сподобалася флюрографія підлітка. Після багатьох аналізів і оглядів, пролунав вирок – злоякісна тімома. Лише після двох сеансів хіміотерапії стало зрозуміло, що пухлини немає. І хлопцеві ставлять діагноз – гострий лейкоз. Тобто рак крові.
Відтоді Назар забув, що таке домівка і нормальне життя. До цього хлопець активно вправлявся – в карате, боксі, бодібілдинґу, тепер усі сили зосереджує на боротьбі зі страшною недугою. Лікування було вкрай тяжким. Двічі його доводилося переривати. Хіміотерапія спричинила ускладнення: юнакові в багатьох місцях розірвався кишківник. Назар ледве пережив операцію, три дні був у стані коми. Після цього його органи уразив грибок. Усі гроші, які мала родина, витрачали на протигрибкові препарати.
Стефанія Ковальчук, мати Назар: «Спочатку, поки вони були в лікарні, то кололи в лікарні безплатно. Потом, коли їх не стало, то шукали ми ці препарати. Один флакон коштував 750 гривень, а треба було два флакони в сутки, це виходить, що треба було 1500 гривень в сутки на цей препарат. Ми його приймали десь біля п’яти місяців».
Потім хлопцеві відновили сеанси хіміотерапії. Назарові поліпшало. Його, вперше за рік, відпустили додому. Тепер він приходить до лікарні двічі на тиждень.
Світлана Донська, завцентру онкогематології і трансплантації кісткового мозку лікарні «Охматдит»: «К счастью мы добились ремиссии, но долго ее продлить не удастся. Чтобы убить оставшиеся клетки, нужна пересадка, а клеток у него осталось много».
Єдине, що може врятувати хлопця – пересадка кісткового мозку. В Україні щорічно потребують такої операції дві сотні дітей з лейкемією. І лише для 20-ти відсотків донорами можуть бути родичі. Назарові рідна сестра не підійшла.
Світлана Донська, завідувач центру онкогематології і трансплантації кісткового мозку лікарні «Охматдит»: «Те, у которых не подходит от братьев и сестер, автоматически должны получать из международного банка от тщательно подобранного донора. Но на сегодня в Украине нет системы отделений хотя бы по родственной трансплантации работающих, и нет системы лабораторий, которые бы проверяли доноров».
Позаяк в Україні й досі немає бази донорів кісткового мозку, то порятунок один – робити операцію за кордоном. А там для сім’ї Назара вона коштує нереально дорого. У Білорусі – 150 тисяч доларів, у Німеччині – 250-270 тисяч єврів. Батьки хворих дітей по закутках збирають гроші, продають, що можуть, але на жаль, не всім вдається накопичити потрібну суму... і тоді настає страшний час.
Стефанія Ковальчук, мати Назара: «Я за фахом медсестра, я працюю в дитячій поліклініці. Все життя старалася допомогти чужим дітям».
Назар мріє закінчити навчання в коледжі. Мріє продовжити спортивні тренування. А ще йому дуже подобається одна дівчина, з якою хотів би зустрічатися. Хлопець має плани на життя. І не йме віри, що після всіх зусиль воно може урватися.