 |
  |
Жіноча колонія в Одесі – посеред міста. Та запаху моря ті, хто по той бік ґрат, не відчуватимуть ще довго. Ганя ховає обличчя: не хоче, щоб її впізнали. У свої 25 років потрапила сюди за тяжкий злочин (перевищення самозахисту). Розповідає: надзвичайно рада можливості вийти на волю дочасно. Їй обіцяли, що додому потрапить до 8 березня, а там чекає 5-річний синочок.
Ганна, засуджена: «У меня есть семья, которая меня ждет, ребенок это единственный смысл жизни, приду домой работать, работа меня ждет. Больше внимания ребенку уделять, наверстывать упущенное».
Переосмислення свого вчинку і надія на майбутнє. Деяким дівчатам, що пережили роки ув‘язнення, таки вдається почати нове життя на волі. Багатьох там чекають малі діти, рідше – батьки чи чоловік.
Оксана, засуджена: «Больше просто не будем этого делать, чтоб сюда попадать. И поняли много всего, как оно и что. Большой для жизни это урок. Мне лично вот так вот – хватило полгода, чтобы понять и больше никуда не лезть. Чтоб жить, как все нормальные люди».
Засуджених тримають у великих камерах, де мешкає водночас до сорока жінок. Одразу й не збагнеш, що це колонія: білі простирадла, чистота. Щоправда, життя за розкладом – тут свої правила, виконувати які обов‘язково. За порушення режиму адміністрація складе відповідну характеристику, тоді – амністії не бачити.
Ірина Ков‘язина, співробітниця Чорноморської виправної колонії № 74: «Естественно, не тяжелые преступления, ранее не амнистированные осужденные, если есть малолетние дети, не совершено преступления против детей, родители преклонного возраста. Ряд критериев, плюс обязательно положительная характеристика в местах лишения свободы».
Серед ув‘язнених – чимало жінок, які мріють вийти за мури дочасно, та закон не дозволяє. За тяжкий злочин вийти на волю не допоможе ні мала дитина, ні юний вік.
Людмила, засуджена: «Попала за убийство. Нахожусь 5 лет, срок большой 10 лет 6 месяцев. Осознала свою вину, раскаиваюсь в этом. Я здесь также поверила, в Бога, раскаиваюсь во всех своих грехах, также стараюсь здесь сидеть хорошо, чтоб не было нарушений, чтоб быстрее уйти домой».
Юлія, засуджена: «Украла мобильный телефон и попала, дали срок 5 лет 3 месяца, сижу здесь уже 2 и 6 работаю парикмахером, учусь здесь у нас училище, у нас в пятницу экзамен и работа».
Про роботу – окрема розмова: в колонії засуджених навчають шити й перукарського мистецтва. Щоправда, з працевлаштуванням тут, як і всюди, клопіт: криза, пояснює керівництво. Замовлень на продукцію поменшало.
Ольга Каракай, керівник Чорноморської виправної колонії № 74: «В основном учреждения исполнения наказаний содержатся не за счет бюджетного финансирования, может быть, как это в быту мнение, мы сами себе зарабатываем деньги на содержание. И стремимся к тому, чтобы найти работу и то время, которые осужденные отбывает наказание у нас, она должна приобрести в первую очередь профессию».
Вийти дочасно на волю засуджені сподіваються не лише за амністією. Помилування Президента за добру поведінку оголошують щомісяця. Торік стіни колонії покинули 46 жінок, тепер до 8 березня повернуться додому ще четверо.